Структура закону україни про туризм

Основи туристичного бізнесу

Методичні рекомендації для студентів напрямів підготовки 6.040104 «Географія», 6.140103 «Туризм»

Додаток В. Закон України «Про туризм» (витяг)

Відомості Верховної Ради (ВВР) 1995, № 31,
ст. 241, 2001, № 32, ст. 172 (зі змінами і доповненнями)

Цей Закон визначає загальні правові, організаційні та соціально-економічні засади реалізації державної політики України в галузі туризму та спрямований на забезпечення закріплених Конституцією України (254к/96–ВР) прав громадян на відпочинок, свободу пересування, охорону здоров’я, на безпечне для життя і здоров’я довкілля, задоволення духовних потреб та інших прав при здійсненні туристичних подорожей. Він встановлює засади раціонального використання туристичних ресурсів та регулює відносини, пов’язані з організацією і здійсненням туризму на території України.

Розділ I. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Визначення термінів

У цьому Законі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні:

туризм – тимчасовий виїзд особи з місця постійного проживання в оздоровчих, пізнавальних, професійно-ділових чи інших цілях без здійснення оплачуваної діяльності в місці перебування;
турист – особа, яка здійснює подорож по Україні або до іншої країни з не забороненою законом країни перебування метою на термін від 24 годин до одного року без здійснення будь-якої оплачуваної діяльності та із зобов’язанням залишити країну або місце перебування в зазначений термін;
туристичний продукт – попередньо розроблений комплекс туристичних послуг, який поєднує не менше ніж дві такі послуги, що реалізується або пропонується для реалізації за визначеною ціною, до складу якого входять послуги перевезення, послуги розміщення та інші туристичні послуги, не пов’язані з перевезенням і розміщенням (послуги з організації відвідувань об’єктів культури, відпочинку та розваг, реалізації сувенірної продукції тощо);
супутні туристичні послуги та товари – послуги та товари, призначені для задоволення потреб споживачів, надання та виробництво яких несуттєво скоротиться без їх реалізації туристам;
характерні туристичні послуги та товари – послуги та товари, призначені для задоволення потреб споживачів, надання та виробництво яких суттєво скоротиться без їх реалізації туристам;
просування туристичного продукту – комплекс заходів, спрямованих на створення та підготовку до реалізації туристичного продукту чи туристичних послуг (організація рекламно-ознайомлювальних подорожей, участь у спеціалізованих виставках, ярмарках, видання каталогів, буклетів тощо);
місце продажу (реалізації) туристичних послуг – країна, в якій зареєстровано відповідний суб’єкт господарювання, що реалізує туристичний продукт;
місце надання туристичних послуг – країна, на території якої безпосередньо надаються туристичні послуги.

Стаття 2. Законодавство України про туризм

Законодавство України про туризм складається з Конституції України (254к/96–ВР), цього Закону, інших нормативно-правових актів, виданих відповідно до них.

Майнові відносини в галузі туризму, засновані на рівності, автономії волі і майновій самостійності їх учасників, регулюються Цивільним (435–15) та Господарським кодексами України (436–15) з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.

Якщо міжнародним договором України, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, передбачені інші правила, ніж ті, що встановлені цим Законом, застосовуються правила міжнародного договору.

Стаття 4. Організаційні форми та види туризму

Організаційними формами туризму є міжнародний і внутрішній туризм.

До міжнародного туризму належать: в’їзний туризм – подорожі в межах України осіб, які постійно не проживають на її території, та виїзний туризм – подорожі громадян України та осіб, які постійно проживають на території України, до іншої країни.

Внутрішнім туризмом є подорожі в межах території України громадян України та осіб, які постійно проживають на її території.

Залежно від категорій осіб, які здійснюють туристичні подорожі (поїздки, відвідування), їх цілей, об’єктів, що використовуються або відвідуються, чи інших ознак існують такі види туризму:

— дитячий;
— молодіжний;
— сімейний;
— для осіб похилого віку;
— для інвалідів;
— культурно-пізнавальний;
— лікувально-оздоровчий;
— спортивний;
— релігійний;
— екологічний (зелений);
— сільський;
— підводний;
— гірський;
— пригодницький;
— мисливський;
— автомобільний;
— самодіяльний тощо.

Особливості здійснення окремих видів туризму встановлюються законом.

Стаття 5. Учасники відносин, що виникають при здійсненні туристичної діяльності

Учасниками відносин, що виникають при здійсненні туристичної діяльності, є юридичні та фізичні особи, які створюють туристичний продукт, надають туристичні послуги (перевезення, тимчасового розміщення, харчування, екскурсійного, курортного, спортивного, розважального та іншого обслуговування) чи здійснюють посередницьку діяльність із надання характерних та супутніх послуг, а також громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства (туристи, екскурсанти, відвідувачі та інші), в інтересах яких здійснюється туристична діяльність.

Суб’єктами, що здійснюють та/або забезпечують туристичну діяльність (далі – суб’єкти туристичної діяльності), є:

туристичні оператори (далі – туроператори) – юридичні особи, створені згідно із законодавством України, для яких виключною діяльністю є організація та забезпечення створення туристичного продукту, реалізація та надання туристичних послуг, а також посередницька діяльність із надання характерних та супутніх послуг і які в установленому порядку отримали ліцензію на туроператорську діяльність;
туристичні агенти (далі – турагенти) – юридичні особи, створені згідно із законодавством України, а також фізичні особи – суб’єкти підприємницької діяльності, які здійснюють посередницьку діяльність з реалізації туристичного продукту туроператорів та туристичних послуг інших суб’єктів туристичної діяльності, а також посередницьку діяльність щодо реалізації характерних та супутніх послуг і які в установленому порядку отримали ліцензію на турагентську діяльність;
— інші суб’єкти підприємницької діяльності, що надають послуги з тимчасового розміщення (проживання), харчування, екскурсійних, розважальних та інших туристичних послуг;
— гіди-перекладачі, екскурсоводи, спортивні інструктори, провідники та інші фахівці туристичного супроводу – фізичні особи, які проводять діяльність, пов’язану з туристичним супроводом і які в установленому порядку отримали дозвіл на право здійснення туристичного супроводу, крім осіб, які працюють на відповідних посадах підприємств, установ, організацій, яким належать чи які обслуговують об’єкти відвідування;
— фізичні особи, які не є суб’єктами підприємницької діяльності та надають послуги з тимчасового розміщення (проживання), харчування тощо.

Перелік посад фахівців туристичного супроводу, кваліфікаційні вимоги до них та порядок видачі дозволів на право здійснення туристичного супроводу визначаються центральним органом виконавчої влади в галузі туризму.

Розділ III. БЕЗПЕКА ТУРИЗМУ

Стаття 13. Безпека в галузі туризму

Безпека в галузі туризму – сукупність факторів, що характеризують соціальний, економічний, правовий та інший стан забезпечення прав і законних інтересів громадян, юридичних осіб та держави в галузі туризму.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи в межах своїх повноважень вживають заходів, спрямованих на:

— забезпечення закріплених Конституцією України (254к/96–ВР) прав громадян на безпечне для життя і здоров’я довкілля при здійсненні туристичних подорожей, захист громадян України за її межами;
— забезпечення особистої безпеки туристів, збереженість їх майна, незавдання шкоди довкіллю;
— інформування суб’єктів туристичної діяльності про загрозу безпеці туристів у країні (місці) тимчасового перебування;
— надання необхідної допомоги туристам, які опинилися у надзвичайній ситуації;
— забезпечення туристам (екскурсантам) можливості безперешкодного одержання медичної, правової та інших видів невідкладної допомоги, доступу до засобів зв’язку;
— заборонення використання туризму з метою незаконної міграції, сексуальної, трудової та інших видів експлуатації громадян;
— охорону туристичних ресурсів України, встановлення гранично припустимих навантажень на об’єкти культурної спадщини та довкілля;
— забезпечення безпеки об’єктів туристичних відвідувань з урахуванням ризику виникнення природних і техногенних катастроф та інших надзвичайних ситуацій тощо.

З метою забезпечення безпеки туристів суб’єкти туристичної діяльності, здійснюючи відповідний вид діяльності, зобов’язані:

— інформувати туристів про можливі небезпеки під час подорожі, необхідність виконання загальнообов’язкових вимог та запобіжних чи попереджувальних заходів (медичних щеплень тощо);
— створювати безпечні умови в місцях надання туристичних послуг, забезпечувати належне облаштування трас походів, прогулянок, екскурсій тощо;
— забезпечувати спеціальні вимоги безпеки під час надання туристичних послуг з підвищеним ризиком (автомобільний, гірський, лижний, велосипедний, водний, мотоциклетний, пішохідний туризм, спелеотуризм тощо);
— забезпечувати туристів кваліфікованими фахівцями туристичного супроводу, спеціальним спорядженням та інвентарем;
— забезпечувати навчання туристів засобам профілактики і захисту від травм, попередження нещасних випадків та надання першої медичної допомоги;
— забезпечувати надання оперативної допомоги особам, які постраждали під час подорожі, транспортування потерпілих;
— оперативно інформувати органи місцевої влади та відповідальних осіб про надзвичайні ситуації, в яких опинилися туристи, подавати відомості про зниклих осіб.

Особи, які організовують експлуатацію туристичних ресурсів, зобов’язані забезпечувати виконання вимог щодо охорони довкілля та охорони культурної спадщини, а також вживати заходів щодо забезпечення мінімізації або припинення шкідливого впливу на довкілля і соціально-культурне середовище та компенсувати завдані їм при цьому збитки.

Надання необхідної допомоги туристам, які опинилися у надзвичайній ситуації в межах території України, здійснюється спеціалізованими державними, комунальними та приватними службами, а також рятувальними командами, що утворюються відповідно до законодавства.

Організація рятувальних команд і порядок здійснення рятувальних заходів визначаються Кабінетом Міністрів України.

Держава забезпечує захист законних прав та інтересів іноземних туристів відповідно до законодавства та міжнародних договорів України.

Стаття 14. Захист інтересів українських туристів за межами України

Держава гарантує захист законних прав та інтересів громадян України, які здійснюють туристичні подорожі за кордон.

У разі виникнення надзвичайних ситуацій держава вживає заходів щодо захисту інтересів українських туристів за межами України, у тому числі заходів для їх евакуації з країни тимчасового перебування.

Стаття 15. Фінансове забезпечення відповідальності туроператора та турагента

З метою забезпечення прав та законних інтересів громадян – споживачів туристичних послуг туроператор та турагент зобов’язані здійснити фінансове забезпечення своєї цивільної відповідальності (гарантією банку або іншої кредитної установи) перед туристами.

Туроператор для покриття своєї відповідальності за збитки, що можуть бути заподіяні туристу в разі виникнення обставин його неплатоспроможності чи внаслідок порушення процесу про визнання його банкрутом, які пов’язані з необхідністю покриття витрат туриста з його повернення в місце постійного проживання (перебування), відшкодування вартості ненаданих послуг, передбачених договором, повинен надати підтвердження фінансового забезпечення своєї відповідальності (гарантію банку або іншої кредитної установи) перед туристом, в установленому порядку.

Турагент для покриття своєї відповідальності за збитки, що можуть бути заподіяні туристу в разі виникнення обставин його неплатоспроможності чи внаслідок порушення процесу про визнання його банкрутом, та які пов’язані з необхідністю відшкодування вартості ненаданих послуг, передбачених договором, повинен надати підтвердження фінансового забезпечення своєї відповідальності (гарантію банку або іншої кредитної установи) перед туристом, в установленому порядку.

Мінімальний розмір фінансового забезпечення туроператора має становити суму, еквівалентну не менше ніж 20000 євро. Розмір фінансового забезпечення туроператора, який надає послуги виключно з внутрішнього та в’їзного туризму, має становити суму, еквівалентну не менше ніж 10000 євро. Мінімальний розмір фінансового забезпечення турагента має становити суму, еквівалентну не менше ніж 2000 євро.

Будь-які суми, надання яких гарантується фінансовим забезпеченням цивільної відповідальності туроператора, використовуються виключно для задоволення вимог, що висуваються на підставі та за наявності обставин, зазначених у цій статті.

Відшкодування збитків, заподіяних туристу в разі виникнення обставин неплатоспроможності туроператора (турагента) чи внаслідок порушення процесу про визнання його банкрутом, здійснюється відповідною кредитною установою на підставі заяви туриста, договору на туристичне обслуговування (ваучера) та документів, що підтверджують невиконання туроператором (турагентом) договірних зобов’язань.

Стаття 16. Страхування туристів при здійсненні туристичних поїздок

Страхування туристів (медичне та від нещасного випадку) є обов’язковим і забезпечується суб’єктами туристичної діяльності на основі угод із страховиками. Туристи вправі самостійно укладати договори на таке страхування. У цьому випадку вони зобов’язані завчасно підтвердити туроператору чи турагенту наявність належним чином укладеного договору страхування.

Договором страхування повинні передбачатися надання медичної допомоги туристам і відшкодування їх витрат при настанні страхового випадку безпосередньо в країні (місці) тимчасового перебування.

Інформація про умови обов’язкового страхування має бути доведена до відома туриста до укладення договору на туристичне обслуговування.

Обов’язкове (медичне та від нещасного випадку) страхування здійснюється один раз на весь період туристичної подорожі.

За вимогою туриста туроператор чи турагент забезпечують страхування інших ризиків, пов’язаних із здійсненням подорожі.

За бажанням туриста з ним може бути укладено угоду про страхування для покриття витрат, пов’язаних з анулюванням договору на туристичне обслуговування з ініціативи туриста, або угоду про страхування для покриття витрат, пов’язаних з передчасним поверненням до місця постійного проживання при настанні нещасного випадку або хвороби.

Компенсація шкоди, заподіяної життю чи здоров’ю туриста або його майну, проводиться у встановленому порядку.

Розділ IV. ОРГАНІЗАЦІЯ ТУРИСТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Стаття 17. Ліцензування туристичної діяльності

З метою створення рівних можливостей суб’єктам туристичної діяльності на ринку туристичних послуг та забезпечення захисту прав і законних інтересів громадян, захисту навколишнього природного середовища, підвищення рівня туристичного обслуговування здійснюється ліцензування туроператорської та турагентської діяльності.

Суб’єкт підприємницької діяльності, який отримав ліцензію на туроператорську діяльність, має виключне право на надання послуг з оформлення документів для виїзду за межі України. Туроператор може здійснювати також і турагентську діяльність без отримання ліцензії на турагентську діяльність.

Загальний розмір частки туроператора в статутних фондах інших туроператорів України не може перевищувати 20 відсотків їх статутних фондів.

Суб’єкт господарювання не має права у своїй назві використовувати слова «туроператор» і «турагент» без отримання ним ліцензії на здійснення відповідно туроператорської чи турагентської діяльності.

Не може бути видана ліцензія на туроператорську чи турагентську діяльність суб’єкту підприємницької діяльності із назвою, тотожною назві іншого суб’єкта підприємницької діяльності, якому ліцензія видана раніше і інформація про нього внесена до відповідного реєстру.

Стаття 18. Сертифікація і стандартизація у сфері туристичної діяльності

Державна система стандартизації у сфері туристичної діяльності спрямована на:

— захист інтересів споживачів і держави з питань безпеки туризму, життя і здоров’я громадян, охорони майна та довкілля;
— класифікацію туристичних ресурсів України, забезпечення їх охорони, встановлення гранично припустимих навантажень на об’єкти культурної спадщини та довкілля;
— підвищення якості товарів, робіт, послуг відповідно до потреб споживачів;
— забезпечення безпеки об’єктів туристичних відвідувань з урахуванням ризику виникнення природних і техногенних катастроф та інших надзвичайних ситуацій;
— взаємозамінність та сумісність товарів, робіт, послуг, їх уніфікацію;
— створення нормативної бази функціонування систем стандартизації і сертифікації товарів, робіт, послуг.

Сертифікація товарів, робіт, послуг у сфері туристичної діяльності здійснюється з метою:

— запобігання реалізації товарів, робіт, послуг, небезпечних для життя, здоров’я людей, майна і довкілля;
— сприяння споживачам у свідомому виборі товарів, робіт, послуг;
— забезпечення дотримання обов’язкових норм, правил, вимог щодо охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки;
— гармонізації стандартів, норм і правил з міжнародними стандартами, рекомендаціями, нормами і правилами, що стосуються вимог до об’єктів відвідування і туристичних послуг, взаємодії туроператорів, використання обмежених туристичних ресурсів, якості і видів туристичних послуг.

Перелік туристичних послуг, що підлягають обов’язковій сертифікації стосовно безпеки для життя та здоров’я людей, захисту їх майна та охорони довкілля, порядок проведення сертифікації послуг у сфері туристичної діяльності визначаються Кабінетом Міністрів України відповідно до закону.

Підтвердження відповідності туристичних послуг здійснюється в установленому порядку.

Стаття 19. Встановлення категорій об’єктів туристичної інфраструктури

З метою підвищення рівня туристичного обслуговування, сприяння споживачам у свідомому виборі туристичних послуг, забезпечення рівних можливостей суб’єктам туристичної діяльності на ринку туристичних послуг, забезпечення захисту прав і законних інтересів, життя, здоров’я та майна громадян, підвищення рівня екологічної безпеки об’єктам туристичної інфраструктури присвоюються категорії якості та рівня обслуговування.

Встановлення об’єктам туристичної інфраструктури (готелям, іншим об’єктам, призначеним для надання послуг з розміщення, закладам харчування, курортним закладам тощо) відповідної категорії здійснюється за заявою його власника.

Види категорій об’єктів туристичної інфраструктури, порядок їх встановлення та зміни визначаються Кабінетом Міністрів України.

Стаття 20. Договір на туристичне обслуговування

За договором на туристичне обслуговування одна сторона (туроператор, турагент) за встановлену договором плату зобов’язується забезпечити надання за замовленням іншої сторони (туриста) комплексу туристичних послуг (туристичний продукт).

До договору на туристичне обслуговування застосовуються загальні положення договору про надання послуг, якщо інше не передбачено законом та не суперечить суті зобов’язання.

Договір на туристичне обслуговування укладається в письмовій (електронній) формі відповідно до закону. Договір на туристичне обслуговування може укладатися шляхом видачі ваучера.

До укладення договору на туристичне обслуговування споживачу туристичного продукту має бути надана інформація про:

1) основні вимоги пропонованих до оформлення виїзних/в’їзних документів (паспорт, дозвіл (віза) на в’їзд/виїзд до країни тимчасового перебування), у тому числі інформацію щодо термінів їх оформлення;
2) медичні застереження стосовно здійснення туристичної поїздки, у тому числі протипоказання через певні захворювання, особливості фізичного стану (фізичні недоліки) і віку туристів для участі в поїздці;
3) туроператора (турагента), його місцезнаходження і поштові реквізити, наявність ліцензії на здійснення туристичної діяльності, сертифікатів відповідності та іншу інформацію відповідно до законодавства про захист прав споживачів;
4) розмір фінансового забезпечення туроператора чи турагента на випадок його неплатоспроможності чи неспроможності (банкрутства) та кредитну установу, яка надала таке забезпечення.

До початку надання туристичних послуг споживачу за його вимогою повинна бути надана інформація:

— про загальні умови типового (публічного) договору на надання туристичних послуг (за його наявності);
— програма туристичного обслуговування;
— характеристика транспортних засобів, що здійснюють перевезення, у тому числі їх вид і категорія, терміни стикувань (сполучення) рейсів, а також інша обов’язкова інформація, передбачена кодексами і правилами перевезень (якщо перевезення входить до складу туристичного обслуговування);
— характеристика готелів, інших місць розміщення туристів, у тому числі їх місце розташування, класифікація за законодавством країни (місця) тимчасового перебування, відомості про підтвердження відповідності послуг готелю встановленим вимогам, відомості про правила тимчасового проживання, строки і порядок оплати готельного обслуговування, а також інша обов’язкова інформація, передбачена цим Законом, іншими нормативно-правовими актами (якщо готельне обслуговування входить до складу послуг з туристичного обслуговування);
— про звичаї місцевого населення, пам’ятки природи, історії, культури та інші об’єкти туристичного показу, що знаходяться під особливою охороною, стан навколишнього природного середовища, санітарну та епідеміологічну обстановку;
— про правила в’їзду до країни (місця) тимчасового перебування та перебування там;
— про види і способи забезпечення харчування під час туристичної поїздки;
— про види та тематику екскурсійного обслуговування, порядок зустрічей і проводів, супроводу туристів;
— про дату і час початку та закінчення туристичного обслуговування, його тривалість;
— відомості про мінімальну кількість туристів у групі, терміни інформування туриста про те, що туристична поїздка не відбудеться через недобір групи;
— відомості про страхову організацію, що здійснює страхування ризиків, пов’язаних з наданням туристичного обслуговування, розмір страхових відшкодувань, порядок і умови їх виплати;
— про ціну туристичного обслуговування і порядок здійснення оплати;
— про місце перебування організації (організацій), уповноваженої туроператором на прийняття претензій туристів, а також про адреси і телефони українських дипломатичних установ у країні тимчасового перебування або місцевих служб, до яких можна звернутися у разі виникнення труднощів під час туристичної поїздки.

Кожна із сторін договору може вимагати внесення змін або розірвання договору у зв’язку з істотними змінами обставин, з яких вони виходили при укладенні договору.

До істотних змін обставин належать:

1) погіршення умов подорожі, зміна термінів подорожі;
2) непередбачене збільшення транспортних тарифів;
3) введення нових або підвищення діючих ставок податків і зборів та інших обов’язкових платежів;
4) різка зміна курсу національних валют;
5) інші підстави, за домовленістю сторін.

Турист вправі відмовитися від виконання договору до початку подорожі за умови оплати туроператору або турагенту фактично понесених ними витрат за послуги, надані до цього повідомлення.

Туроператор або турагент вправі відмовитися від виконання договору лише за умови повного відшкодування замовникові збитків, підтверджених у встановленому порядку та заподіяних внаслідок розірвання договору, крім випадку, коли це відбулося з вини туриста.

Якість туристичних послуг повинна відповідати умовам договору, порядок і способи захисту порушених прав туристів визначаються законодавством про захист прав споживачів.

Зміна ціни туристичного продукту, погодженої сторонами, можлива лише у випадках, передбачених договором, і тільки при істотній зміні обставин, передбачених частиною сьомою цієї статті, але не пізніше ніж за 10 днів до початку туристичної подорожі у випадку, якщо її тривалість становить більше ніж 10 днів, за 5 днів до початку туристичної поїздки у випадку, якщо її тривалість становить від 2 до 10 днів, за 48 годин до початку туристичної поїздки у випадку, якщо її тривалість становить один день. При цьому збільшення ціни туристичного продукту не може перевищувати 5 відсотків його первісної ціни. У разі перевищення ціни туристичного продукту більше ніж 5 відсотків первісної ціни турист має право відмовитися від виконання договору, а туроператор (турагент) зобов’язаний повернути йому всі раніше сплачені кошти.

Туроператор (турагент) може в договорі з туристом обмежити свою відповідальність розміром подвійної плати вартості туристичного продукту (туристичних послуг), якщо туроператор (турагент) несе перед туристом одноособову відповідальність за шкоду, що виникла внаслідок дій (бездіяльності) одного з виконавців послуг, обумовлених договором.

Права й обов’язки, відповідальність сторін та інші умови договору між туроператором і турагентом визначаються відповідно до загальних положень про агентський договір, якщо інше не передбачено договором між ними, а також цим Законом.

Відповідальність за шкоду, заподіяну життю, здоров’ю та майну туриста, визначається відповідно до цивільного законодавства, якщо договором на туристичне обслуговування не передбачена підвищена відповідальність туроператора.

Стаття 21. Договір на екскурсійне обслуговування

За договором на екскурсійне обслуговування одна сторона (суб’єкт, що здійснює туристичну діяльність) за встановлену договором плату зобов’язується надати за замовленням іншої сторони (екскурсанта) обслуговування, істотною частиною якого є послуги екскурсовода (гіда-перекладача) загальною тривалістю не більше 24 годин, які не включають у себе послуги з розміщення.

Договір на екскурсійне обслуговування укладається за правилами, визначеними цивільним законодавством, у тому числі шляхом видачі ваучера.

Загальні положення про договір на надання послуг застосовуються до договору на екскурсійне обслуговування, якщо інше не передбачено законом та не суперечить суті зобов’язання.

Особа, яка надає екскурсійні послуги, зобов’язана до укладення договору на екскурсійне обслуговування надати екскурсанту необхідну і достовірну інформацію щодо екскурсійного обслуговування, його видів і особливостей, кваліфікації екскурсовода, про порядок і строки оплати екскурсійних послуг, а також надати екскурсанту на його прохання іншу інформацію з питань екскурсійного обслуговування.

Відповідальність сторін за невиконання, неналежне виконання зобов’язань відповідно до договору на екскурсійне обслуговування, порядок припинення договору на екскурсійне обслуговування визначаються відповідно до цивільного законодавства та законодавства з питань захисту прав споживачів.

Стаття 22. Договір на готельне обслуговування

За договором на готельне обслуговування одна сторона (готель або інший суб’єкт, що надає послуги з розміщення) зобов’язується за дорученням іншої сторони (проживаючого) надати послуги по тимчасовому проживанню (ночівлі) у спеціально обладнаному жилому приміщенні (номері), виконати або організувати виконання інших визначених договором на готельне обслуговування послуг, пов’язаних з тимчасовим проживанням, а проживаючий зобов’язується сплатити за ці послуги встановлену плату.

До послуг, пов’язаних з тимчасовим розміщенням, належать послуги з обслуговування жилого приміщення (номера), харчування (ресторанного обслуговування), із збереження майна і багажу проживаючого, а також інші послуги, надані залежно від категорії готелю.

До відносин за договором на готельне обслуговування застосовуються норми цивільного законодавства, цей Закон, законодавство з питань захисту прав споживачів та інші нормативно-правові акти, прийняті відповідно до них. Цей Закон застосовується при наданні готельного обслуговування в мотелях, будинках відпочинку, санаторіях, пансіонатах, а також інших місцях, призначених для розміщення громадян.

Готель або інший суб’єкт, що надає послуги з розміщення, зобов’язаний до укладення договору надати необхідну і достовірну інформацію про послуги з готельного обслуговування, їх види і особливості, про порядок і терміни оплати послуг готелю та надати проживаючому на його прохання інші пов’язані із договором і відповідним готельним обслуговуванням відомості, а також іншу інформацію, передбачену законодавством про захист прав споживачів.

Договір на готельне обслуговування укладається як шляхом укладення письмового договору, так і шляхом прийняття готелем заявки на бронювання за допомогою поштового, телефонного чи іншого зв’язку, що дозволяє достовірно встановити особу, від якої надходить заявка. У разі прийняття заявки договір на готельне обслуговування вважається укладеним з моменту отримання підтвердження готелю про прийняття замовлення та вказівки можливого початку надання готельного обслуговування з визначеного часу.

Відповідальність за шкоду, заподіяну життю, здоров’ю чи майну проживаючого, визначається відповідно до цивільного законодавства, якщо договором на готельне обслуговування не передбачена підвищена відповідальність готелю.

Права й обов’язки, відповідальність сторін та інші умови договору між туроператором (турагентом) та готелем чи іншим суб’єктом, що надає послуги з розміщення, визначаються загальними положеннями про агентський договір, якщо інше не передбачено договором між ними та цим Законом.

Стаття 23. Ваучер

Ваучер – форма письмового договору на туристичне або на екскурсійне обслуговування, яка може використовуватися відповідно до цього Закону.

У договорі на туристичне обслуговування, укладеному шляхом видачі ваучера, мають міститися такі дані:

— найменування та місцезнаходження суб’єкта туристичної діяльності, номер ліцензії (дозволу) на відповідний вид діяльності, юридична адреса;
— прізвище, ім’я (по батькові) туриста (при груповій поїздці прізвища, імена (по батькові) членів групи);
— строки надання і види туристичних послуг, їх загальна вартість;
— назва, адреса та номер телефону об’єкта розміщення, його тип та категорія, режим харчування;
— розмір фінансового забезпечення відповідальності туроператора (турагента) або межі відповідальності суб’єкта туристичної діяльності за договором агентування;
— інші дані, обумовлені характером угоди, складом групи тощо;
— дата видачі ваучера.

Ваучер є документом суворого обліку.

Порядок оформлення ваучера та його використання затверджується центральним органом виконавчої влади в галузі туризму.

Стаття 24. Права та обов’язки суб’єктів туристичної діяльності

Суб’єкти туристичної діяльності мають право:

— виробляти і реалізовувати туристичні послуги згідно із законодавством;
— вносити пропозиції щодо охорони туристичних ресурсів України, їх збереження та відновлення, порядку використання;
— вносити пропозиції щодо вдосконалення освітніх програм з професійного навчання в галузі туризму, підвищення рівня професійної підготовки працівників і фахівців у галузі туризму;
— на встановлення об’єктам туристичної інфраструктури (готелям, іншим об’єктам, призначеним для надання послуг з розміщення, закладам харчування, курортним закладам тощо), власниками яких вони є, відповідної категорії;
— на отримання в установленому порядку інформації, необхідної для здійснення їх діяльності, в органах державної влади та органах місцевого самоврядування;
— брати в установленому порядку участь у розробці програм розвитку туризму та курортно-рекреаційної сфери;
— визначати та оприлюднювати шляхом опублікування загальні умови типового (публічного) договору на надання туристичних послуг;
— визначати мінімальну кількість туристів (екскурсантів) у групі;
— на відшкодування збитків, заподіяних внаслідок незаконних рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб чи заподіяних суб’єктами туристичної діяльності.

Суб’єкти туристичної діяльності зобов’язані:

— проводити діяльність у галузі туризму, яка підлягає ліцензуванню, лише за наявності ліцензій;
— надавати туристичні послуги, що підлягають обов’язковій сертифікації, після проведення такої сертифікації в установленому порядку;
— залучати до надання туристичних послуг осіб, які відповідають встановленим законодавством відповідним кваліфікаційним вимогам, а у випадках, визначених цим Законом, також мають відповідні дозволи на право здійснення туристичного супроводу;
— надавати туристам необхідну і достовірну інформацію про туристичні послуги, права, обов’язки та правила поведінки туристів (екскурсантів), умови страхування, порядок відшкодування завданих збитків, умови відмови від послуг, правила візового митного режиму, перетинання державного кордону та іншу інформацію, передбачену цим Законом;
— надавати туристичні послуги в обсягах та в терміни, обумовлені договором;
— виконувати вимоги закону щодо забезпечення безпеки туристів, охорони туристичних ресурсів України та довкілля;
— вести облікову та іншу визначену законодавством документацію, надавати в установленому порядку бухгалтерську та статистичну звітність;
— відшкодовувати в установленому порядку збитки, завдані туристам (екскурсантам), іншим особам та довкіллю.

Стаття 25. Права та обов’язки туристів і екскурсантів

Туристи і екскурсанти мають право на:

— реалізацію закріплених Конституцією України (254к/96–ВР) прав громадян на відпочинок, свободу пересування, відновлення і зміцнення здоров’я, на безпечне для життя і здоров’я довкілля, задоволення духовних потреб, захист і повагу людської гідності;
— необхідну і достовірну інформацію про правила в’їзду до країни (місця) тимчасового перебування, а також виїзду з країни (місця) тимчасового перебування і перебування там, про звичаї місцевого населення, пам’ятки природи, історії, культури та інші об’єкти туристичного показу, що знаходяться під особливою охороною, стан навколишнього середовища;
— інформацію про наявність ліцензії у суб’єкта, що здійснює підприємницьку діяльність у галузі туризму, дозволів, сертифікатів, інших документів, наявність яких передбачена законодавством;
— отримання обов’язкової інформації, що передує укладенню договору;
— отримання туристичних послуг, передбачених договором;
— особисту безпеку, захист життя, здоров’я, прав споживача, а також майна;
— одержання відповідної медичної допомоги;
— відшкодування матеріальних і моральних збитків у разі невиконання або неналежного виконання умов договору;
— сприяння з боку органів державної влади України в одержанні правових та інших видів допомоги, а громадяни України також і за її межами;
— реалізацію інших прав.

Туристи і екскурсанти зобов’язані:

— не порушувати права та законні інтереси інших осіб, вимоги законів, які діють на території країни перебування;
— виконувати митні, прикордонні, санітарні та інші правила;
— поважати політичний та соціальний устрій, традиції, звичаї, релігійні вірування країни (місця) перебування;
— зберігати довкілля, дбайливо ставитися до об’єктів природи та культурної спадщини в країні (місці) тимчасового перебування;
— дотримуватися умов і правил, передбачених договором про надання туристичних послуг;
— надавати персональну інформацію в обсязі, необхідному для реалізації туристичного продукту;
— дотримуватися під час подорожі правил особистої безпеки;
— відшкодовувати збитки, завдані їх неправомірними діями.
— виконувати інші обов’язки, передбачені законодавством України та законодавством країни тимчасового перебування.

2.4. Законодавче та правове забезпечення туристичної діяльності в Україні

Вітчизняна туристична галузь відіграє надзвичайно важливу роль у соціально-економічному житті країни. Зростає її статус та зацікавленість держави в подальшому розвитку галузі, посилюється вплив туризму практично на всі сфери життя і діяльності людини. Прийнятий Верховною Радою України 15 вересня 1995 року Закон «Про туризм» констатує: «Держава проголошує туризм одним з пріоритетних напрямів розвитку національної культури та економіки і створює сприятливі умови для туристичної діяльності.»

Що особливо важливо, це визначення повністю відповідає рекомендаціям Гаазької міжпарламентської конференції з туризму (10-14 квітня 1989 р.) — найавторитетнішого туристичного форуму сучасності, де зазначено: «Країни повинні визначити свої національні пріоритети та роль туризму в «ієрархії»» таких пріоритетів, а також оптимальну стратегію розвитку туризму в рамках цих пріоритетів».

Рекомендації конференції містять також тези, що мають винятково важливе значення для розвитку туризму. Вони стосуються ролі парламентських, урядових та інших державних інституцій в організації туристичної діяльності, а також планування розвитку туризму: «Необхідно, щоб державна влада на всіх рівнях у всіх країнах, особливо парламенти, відігравали активну роль у справі створення сприятливих умов для туризму і, зокрема, надавали фінансові та інші ресурси для реалізації всеохоплюючих [. ] програм, присвячених туризму.

Нинішній і майбутній розвиток туризму потребує активнішої підтримки з боку урядів у плані інформації та просування туризму, а також забезпечення інфраструктури; необхідно освоювати нові ринки, робити кроки щодо забезпечення співпраці в усіх сферах — державних і приватних — в інтересах максимального заохочення сектора туризму.

Туризм необхідно планувати на комплексній основі, брати до уваги всі аспекти законодавства, що стосуються інших секторів, таких як транспорт, зайнятість, охорона здоров’я, сільське господарство, зв’язок та ін.».

Потрібно визнати, що реалізація цих рекомендацій повільно, але розпочинається і в Україні. Зроблено перші реальні кроки на шляху законодавчого забезпечення та комплексного планування розвитку вітчизняної туристичної галузі.

Так, правову базу діяльності туристичної галузі країни закладено Законом України «Про туризм». Він є основоположним законодавчим актом, що визначає загальні правові, організаційні, виховні та соціально-економічні засади реалізації державної політики в галузі туризму, всебічно регламентує туристичну діяльність в Україні, створює умови для стимулювання ділової активності суб’єктів туристичного підприємництва, забезпечує оптимальний рівень державного регулювання процесу розвитку вітчизняного туризму. Закон України «Про туризм» став правовим підґрунтям для розробки цілого комплексу галузевих нормативно-інструктивних документів, що регламентують конкретні аспекти туристичної діяльності.

Про визнання вагомості туризму, його впливу на розвиток життя країни свідчать останні Укази Президента України від 02.03.2001 року «Про підтримку розвитку туризму в Україні» та від 14.12.2001 року «Про заходи щодо забезпечення реалізації державної політики у галузі туризму».

В цілому ж державна політика в галузі туризму визначається Верховною Радою України. Згідно із Законом України «Про туризм» основними напрямами державної політики в цій сфері є:

— залучення громадян до раціонального використання вільного часу, проведення змістовного дозвілля, ознайомлення з історико-культурною спадщиною, природним середовищем, організація оздоровлення населення;
— забезпечення раціонального використання та збереження туристичних ресурсів, становлення туризму як високорентабельної галузі економіки України, створення ефективної системи туристичної діяльності для забезпечення потреб внутрішнього та іноземного туризму;
— створення та вдосконалення нормативно-правової бази в галузі туризму відповідно до чинного законодавства України, міжнародних норм і правил;
— захист прав та інтересів держави в галузі туризму;
— створення сприятливого для розвитку туризму податкового,
— валютного, митного, прикордонного та інших видів контролю;
— створення економічних умов, які стимулюють розвиток туризму;
— запровадження пільгових умов для організації туристичної та екскурсійної роботи серед дітей, підлітків, молоді, інвалідів та малозабезпечених верств населення;
— заохочення національних та іноземних інвестицій в розвиток туристичної індустрії;
— встановлення порядку стандартизації, сертифікації та ліцензування в галузі туризму;
— впровадження системи статистичної звітності суб’єктів туристичної діяльності;
— визначення порядку управління державною власністю в галузі туризму;
— створення рівних можливостей на ринку туристичних послуг для суб’єктів підприємництва незалежно від форм власності, сприяння розвитку конкуренції, забезпечення дотримання у цій галузі антимонопольного законодавства;
— забезпечення безпеки туристів, захист їх прав, інтересів та майна;
— підтримка розвитку туризму в регіонах, визначення статусу окремих туристичних центрів, створення умов для пріоритетного розвитку туристичної індустрії;
— організація та розвиток системи наукового забезпечення галузі туризму, підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації туристичних кадрів;
— розвиток співробітництва із зарубіжними країнами та міжнародними організаціями, участь у міжнародних програмах розвитку туризму, розробка та укладання міжнародних двосторонніх і багатосторонніх договорів у галузі туризму та визначення механізму їх реалізації.

Закон України «Про туризм» констатує, що центральним органом державної виконавчої влади в галузі туризму є Державний комітет України по туризму, повноваження якого визначаються цим законом та положенням, що затверджується Кабінетом Міністрів України. Але у зв’язку з неодноразовою реорганізацією структурних підрозділів уряду Державний комітет України по туризму було реформовано, спочатку у Державний комітет молодіжної політики, спорту і туризму шляхом об’єднання з іншими комітетами, а з 2002 року створено Державну туристичну адміністрацію України, яка є правонаступником вищевказаних формувань, реалізує державну політику в галузі туризму і несе відповідальність за подальший його розвиток.

Орган державної виконавчої влади в галузі туризму бере участь у підготовці проектів законодавчих та інших нормативних актів з питань туризму. В межах своїх повноважень він розробляє і затверджує нормативні акти, узагальнює практику застосування законодавства та вносить пропозиції щодо його вдосконалення;
— визначає перспективи та напрями розвитку внутрішнього та міжнародного туризму, його матеріально-технічної та соціальної бази, забезпечує їх виконання;
— координує діяльність міністерств і відомств, туристичних підприємств та організацій незалежно від форм власності у питаннях, пов’язаних з прийомом та обслуговуванням туристів в Україні та організацією туристичних поїздок за кордон;
— організовує інформаційну, рекламну та видавничу діяльність з питань туристичної діяльності;
— сприяє розвитку конкуренції на ринку туристичних послуг, створює рівні можливості на ньому для всіх суб’єктів підприємництва незалежно від форм власності;
— здійснює ліцензування (позбавляє ліцензій) діяльності суб’єктів підприємництва незалежно від форм власності, що надають туристичні послуги. Разом із Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації встановлює державні стандарти у сфері туристичних послуг, проводить сертифікацію та атестацію туристичних підприємств, контролює виконання ними умов та правил прийому і обслуговування туристів;
— організує підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації туристичних кадрів, проведення науково-дослідних робіт у галузі туризму;
— бере участь у зовнішньоекономічній діяльності в галузі туризму, представляє інтереси України з питань туризму в інших країнах та міжнародних організаціях, укладає відповідно до чинного законодавства міжнародні угоди, відкриває туристичні представництва за кордоном.

Рішення органу державної виконавчої влади в галузі туризму, що регулюють питання туризму та видані в межах його повноважень, є обов’язковими для міністерств і відомств, місцевих органів державної виконавчої влади, суб’єктів підприємництва незалежно від форм власності, туристів.

Повноваження місцевих органів державної виконавчої влади в галузі туризму визначаються положеннями про них, які затверджуються місцевими органами державної виконавчої влади за погодженням з центральним органом державної виконавчої влади в галузі туризму.

Нормативно-правова база туристичної діяльності регулюється як спеціальним, так і загальним законодавством.

До норм загального законодавства належать:

— Конституція України, якою закріплені основні права і свободи людини, їх гарантії;
— Закони України — «Про захист прав споживачів», що є основою державного регулювання безпеки товарів і послуг з метою захисту людини, її майнового та природного середовища; «Про порядок виїзду із України і в’їзду в Україну громадян України»; «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті»; «Про страхування»; «Про рекламу»; «Про державний кордон України»; «Про охорону навколишнього природного середовища»; «Про правовий статус іноземців»; «Про підприємництво»; «Про підприємства в Україні»; «Про охорону культурної спадщини» тощо.

Правове забезпечення підприємницької діяльності, в тому числі туристичної, гарантується насамперед Законом України «Про підприємництво», ухваленим Верховною Радою України в 1991 році. Ключовими його розділами є:

— загальні положення щодо підприємництва (суб’єкти, свобода, обмеження, принципи та організаційні форми);
— умови здійснення підприємництва (державна реєстрація, право наймання працівників і соціальні гарантії, відповідальність суб’єктів, припинення діяльності);
— стосунки підприємця і держави (гарантії прав, державні підтримка та регулювання, діяльність іноземних підприємств, міжнародні договори).

З великої кількості юридичних актів, які регулюють всі напрямки діяльності туристичного підприємства, визначальними є також Закон України «Про підприємства в Україні», статут підприємства, а також узгоджений з чинним законодавством колективний договір, що регулює відносини трудового колективу з адміністрацією підприємства.

Закон «Про підприємства в Україні», який регламентує діяльність різних видів підприємств, ухвалено сесією Верховної ради України 27 березня 1991 року.

Пізніше до нього вносились окремі зміни. Цей закон визначає види та організаційні форми підприємств, правила їхнього створення і ліквідації, механізм здійснення ними підприємницької діяльності; створює однакові правові умови для функціонування підприємств незалежно від форм власності і системи господарювання; забезпечує самостійність підприємств, чітко фіксує їхні права та відповідальність у здійсненні господарської діяльності, регулює відносини з іншими суб’єктами господарювання і державою.

Будь-яке підприємство діє на підставі власного статуту, тобто певного зібрання обов’язкових правил, що регулюють його індивідуальну діяльність та взаємовідносини з іншими суб’єктами господарювання. Статут має відповідати основним положенням закону України про підприємства; його затверджує власник (власники) чи засновник (засновники) підприємства. У статуті підприємства визначаються: його точне найменування та місцезнаходження; власник (власники) або засновник (засновники); основна місія і цілі діяльності; органи управління та порядок їхнього формування; компетенція (повноваження) трудового колективу та його виборних органів; джерела та порядок утворення майна; умови реорганізації і припинення існування.

В туристичному підприємстві, як і в будь-якому іншому, важливу соціальну роль відіграє колективний договір — угода між трудовим колективом та адміністрацією, що укладається щорічно і не може суперечити чинному законодавству України. Колективним договором регулюються виробничі, трудові та економічні відносини трудового колективу з адміністрацією (власником) будь-якого підприємства, яке використовує найману працю.

Важливо зазначити, що на діяльність туристичного підприємства поширюється дія всіх законодавчих актів регламентуючих підприємництво в Україні взагалі.

О внесении изменений в Закон Украины «О туризме» относительно усовершенствования государственной политики в сфере туризма

вноситься Народними депутатами України А. А. Романовою, А. Л. Палатним, М. Р. Величковичем, О. М. Петренком, Д. О. Силантьєвим, О. М. Велікіним, І. Д. Споришем, Г. Г. Кривошеєю, О. К. Кондратюк, А. О. Вадатурським, Л. Л. Зубачем, В. В. Голубом, С. І. Кіралем, Я. В. Маркевичем, Р. С. Семенухою, Є. Ю. Рибчинським, І. М. Сусловою, О. М. Черненком, А. І. Шкрум, О. Л. Шевченком, А. І. Діденком, С. М. Євтушком

ЗАКОН УКРАЇНИ

Про внесення змін до Закону України «Про туризм» щодо удосконалення державної політики у сфері туризму

Верховна Рада України постановляє:

I. У Законі України «Про туризм» (Відомості Верховної Ради України, 2004, N 13, ст. 180 із наступними змінами) такі зміни:

абзац другий викласти в такій редакції:

«турист — відвідувач, який здійснює подорож на термін від 24 годин до одного року, перебування якого у місці відвідування складає як мінімум одну ночівлю в засобах тимчасового розміщення (проживання) та не передбачає здійснення будь-якої оплачуваної діяльності з джерел, які знаходяться у місці відвідування».

абзац шостий викласти в такій редакції:

«просування туристичного продукту — цілеспрямований комплекс маркетингових заходів, спрямованих на активізацію попиту на туристичний продукт (послуги), який включає аналіз споживачів (туристів), вивчення їхніх потреб та ефективних каналів комунікацій із ними, формування та реалізацію конкурентоспроможного туристичного продукту».

абзац одинадцятий викласти в такій редакції:

«аналогічні засоби розміщення — підприємства будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, що надають обмежені готельні послуги з тимчасового розміщення (проживання)».

доповнити новими абзацами дванадцятим-двадцять четвертим такого змісту:

«туроператорська діяльність — діяльність, пов’язана з формуванням і просуванням туристичного продукту, його продажем, з організацією туристичного супроводу, оплатного надання туристичного продукту, що здійснюється туроператором — від свого імені, за свій рахунок і на свій ризик, та за умови наявності фінансового забезпечення своєї відповідальності перед туристами».

«турагентська діяльність — посередницька діяльність з реалізації туристичного продукту туроператорів та туристичних послуг інших суб’єктів туристичної діяльності, а також посередницька діяльність щодо реалізації характерних і супутніх туристичних послуг з метою задоволення потреб туристів».

«торгова назва — назва, за допомогою якої туроператор реалізовує та просуває туристичний продукт. Під однією торговою назвою можуть здійснювати діяльність декілька юридичних осіб чи фізичних осіб-підприємців».

«хостел — це суб’єкт господарювання будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, що надає послуги з економного тимчасового розміщення (тимчасового проживання) та складається з п’яти і менше номерів різної місткості, але з розміщенням не більше шести осіб в одному номері, а також містить не менш як два санвузли та приміщення (зону) для спілкування гостей. Хостели можуть розміщуватися в окремо розташованих будівлях або в приміщеннях з окремим входом у житлових багатоквартирних будинках з дотриманням встановлених норм».

«гід — фахівець, який володіє інформацією про місцевість перебування, визначні місця, їхню історію та визначних людей і розмовляє мовою іноземних туристів (або загальнозрозумілою для екскурсантів мовою) та отримав дозвіл на здійснення туристичного супроводу».

«екскурсант — учасник екскурсії, що перебуває у супроводі гіда або іншого фахівця туристичного супроводу».

«екскурсійна діяльність — діяльність з організації подорожей, що не перевищують 24 годин, за допомогою фахівця туристичного супроводу та за попередньо складеними маршрутами, з метою ознайомлення з туристичними об’єктами».

«екскурсія — туристична послуга, яка забезпечує задоволення духовних, естетичних, інформаційних та інших потреб туриста або екскурсанта».

«екскурсовод — фахівець, який проводить екскурсію лише в рамках одного певного туристичного об’єкту, локалізованого у конкретній будівлі з визначеним графіком роботи (музей, галерея, підприємство, тощо)».

«туристичний супровід — надання екскурсійних послуг гідами та іншими фахівцями у населених пунктах та об’єктах показу, внутрішніми правилами яких це не заборонено, надання дорожньої інформації під час слідування туристичних груп до місця призначення, а також надання відповідних послуг спортивними інструкторами, провідниками».

«фахівці туристичного супроводу (гіди, екскурсоводи, гірські провідники, спортивні інструктори) — фізичні особи, які проводять діяльність, пов’язану з туристичним супроводом та у встановленому порядку отримали дозвіл на право здійснення туристичного супроводу акредитаційної комісії з питань видачі дозволів на право здійснення туристичного супроводу, яка створюється при органах місцевого самоврядування (надалі — акредитаційна комісія) та внесені до Реєстру суб’єктів туристичної діяльності. Типові кваліфікаційні вимоги до фахівців туристичного супроводу розробляє центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері туризму та курортів».

«електронний договір на туристичне обслуговування — договір на туристичне обслуговування укладений в електронній формі відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» .

«електронний договір страхування туриста — договір страхування туриста (медичного та від нещасного випадку) укладений в електронній формі, забезпечується суб’єктами туристичної діяльності на основі угод із страховиками відповідно до Законів України «Про страхування» та «Про електронну комерцію» .

2. В абзаці другому статті 2 після слова «Цивільним» записати слово «Податковим».

3. Зміст статті 4 викласти в такій редакції:

«Організаційними формами туризму є міжнародний і внутрішній туризм.

До міжнародного туризму належать: в’їзний туризм — подорожі в межах України осіб, які постійно не проживають на її території, та виїзний туризм — подорожі громадян України та осіб, які постійно проживають на території України, до іншої країни.

Внутрішнім туризмом є подорожі в межах території України громадян України та осіб, які постійно проживають на її території.

Залежно від цілей подорожі, способу організації туру, категорій осіб, які здійснюють туристичні подорожі, їх вікової групи, джерел фінансування подорожі, способів пересування, чи інших ознак існують нижчеперелічені види туризму.

За метою подорожі:

За віковою групою та особливими потребами:

для осіб похилого віку;

для малозабезпечених громадян;

для осіб з інвалідністю (інклюзивний);

За джерелами фінансування:

За способом пересування:

За організаційною формою:

Перелік видів туризму не є вичерпним. Особливості здійснення окремих видів туризму встановлюються законом.».

частину другу статті п’ятої доповнити новими абзацами четвертим-шостим такого змісту:

«туристичні субагенти (далі — субагенти) — юридичні особи, створені згідно із законодавством України, а також фізичні особи — суб’єкти підприємницької діяльності, які здійснюють посередницьку діяльність з реалізації туристичного продукту туроператорів та туристичних послуг інших суб’єктів туристичної діяльності, а також посередницьку діяльність щодо реалізації характерних та супутніх послуг на підставі субагентських договорів з турагентами;

туристичні онлайн оператори (далі — ОТО) — туристичний оператор, що здійснює операційну діяльність виключно в електронному місці продажу (реалізації) туристичних послуг шляхом договірних взаємовідносин з суб’єктами туристичної діяльності (у т. ч. туристичними онлайн агентами);

туристичні онлайн агенти (далі — ОТА) — туристичний агент, що здійснює операційну діяльність виключно в електронному місці продажу (реалізації) туристичних послуг шляхом договірних взаємовідносин із споживачами туристичних послуг».

абзаци четвертий — шостий вважати абзацами сьомим-дев’ятим.

в абзаці восьмому замість слів «гіди-перекладачі» записати слово «гіди», після слів «спортивні інструктори» додати слово «гірські», після слів «туристичним супроводом» додати слова «і внесені до Реєстру».

частину другу доповнити новим абзацом десятим такого змісту: відвідувачі (туристи і одноденні відвідувачі) — особи що є кінцевими споживачами туристичних послуг.

частину першу викласти в такій редакції: «Держава проголошує внутрішній та в’їзний туризм пріоритетним напрямком розвитку економіки та культури і створює умови для розвитку туристичної індустрії, безпеки в туризмі та захисту туристичних об’єктів».

в абзаці сьомому частини п’ятої замість слова «інвалідів» записати слова «осіб з інвалідністю».

в абзаці сьомому статті 9 після слова «власності» додати «. зокрема не рідше одного разу на рік здійснює моніторинг ліквідності фінансового забезпечення туроператорів для виявлення випадків неплатоспроможності фінансових установ, які надали фінансове забезпечення туроператорам».

в абзаці четвертому частини першої після слова «забезпечує» додати слово «ефективну».

частину першу доповнити новими абзацами:

впроваджує репрезентативну статистику у туристичній галузі, зокрема забезпечує імплементацію сателітних (допоміжних) рахунків у сфері туризму;

розробляє та затверджує національні стандарти якості туристичних послуг;

розробляє типові кваліфікаційні вимоги для фахівців туристичного супроводу;

розробляє, забезпечує функціонування, своєчасне внесення та оновлення даних до Реєстру суб’єктів туристичної діяльності;

здійснює навчання представників органів місцевого самоврядування щодо порядку встановлення категорій об’єктам туристичної інфраструктури та здійснює контроль за відповідністю заявленої у Реєстрі категорії об’єкту туристичної інфраструктури у разі відсутності даного контролю з боку органів місцевого самоврядування протягом року від внесення в Реєстр;

7. Частину другу статті 11 викласти в такій редакції:

2. Виконавчі органи місцевого самоврядування в межах їх повноважень:

розробляють проекти місцевих програм розвитку туризму і подають їх для затвердження відповідним місцевим радам;

вживають заходів щодо ефективного виконання місцевих програм розвитку туризму;

залучають на договірних засадах підприємства, установи і організації, розташовані на відповідній території, до розв’язання проблем розвитку місцевої індустрії туризму та підтримки туристичних ресурсів;

організують проведення інвентаризації туристичних ресурсів місцевого значення та подають відомості про них до Реєстру;

сприяють охороні і збереженню туристичних ресурсів;

залучають місцеве населення до туристичної індустрії, стимулюючи створення нових робочих місць;

сприяють розвитку на відповідній території різних видів транспортної туристичної інфраструктури;

видають дозвіл на право здійснення туристичного супроводу;

здійснюють контроль за відповідністю заявленої у Реєстрі категорії туристичного об’єкту.

здійснюють контроль за відповідністю заявленої у Реєстрі категорії об’єкту туристичної інфраструктури (готелів, хостелів, аналогічних засобів розміщення, тощо).

8. Зміст статті 15 викласти в такій редакції:

«Стаття 15. Фінансове забезпечення виконання туроператором зобов’язань перед туристами під час організації виїзного туризму

З метою забезпечення прав та законних інтересів громадян — споживачів туристичних послуг туроператор під час організації виїзного туризму зобов’язаний постійно мати ліквідне фінансове забезпечення своєї цивільної відповідальності перед туристами.

Виконання зобов’язань туроператора перед туристами забезпечується банківською гарантією та/або страхуванням.

Туроператор зобов’язаний невідкладно інформувати центральний орган виконавчої влади в галузі туризму про укладення та розірвання договору про надання фінансового забезпечення.

Надане фінансове забезпечення має передбачати, що у випадку невиконання туроператором (повністю або частково) зобов’язань перед туристом за договором на туристичне обслуговування забезпечується фінансовою установою, що надала таке фінансове забезпечення. Це стосується зобов’язань, щодо:

повернення до України туриста, який перебуває поза межами України, та його проживання до такого повернення;

повернення туристу оплаченої ним вартості турпродукту (авансових платежів) у випадку ненадання такого турпродукту, якщо подорож так і не почалася;

повернення різниці між оплаченою вартістю і вартістю фактично наданих послуг, якщо подорож почалася, але послуги надані частково.

Договором страхування (банківської гарантії) можуть бути передбачені додаткові випадки невиконання туроператором (повністю або частково) зобов’язань перед туристом за договором на туристичне обслуговування.

Вжиття фінансовою установою, що надала фінансове забезпечення, заходів з виконання забезпеченого зобов’язання туроператора щодо повернення до України туриста, який перебуває поза межами України, та його проживання до такого повернення починається не пізніше 24 годин після:

звернення туроператора про неспроможність забезпечити проживання туриста, який перебуває поза межами України, та/або здійснити його повернення до України, у випадках, передбачених договором страхування (банківської гарантії), або звернення туриста, який перебуває поза межами України, про неможливість зв’язатися з туроператором, який не забезпечив проживання та/або повернення туриста до України, у випадках, передбачених договором страхування (банківської гарантії).

Фінансова установа, яка здійснила заходи у зв’язку з наданим нею фінансовим забезпеченням, отримує право на зворотну вимогу (регрес) до туроператора в розмірі понесених нею витрат.

Виконання зобов’язання туроператора перед фінансовою установою, що надала фінансове забезпечення, щодо зворотної вимоги (регресу) може забезпечуватися банківською гарантією та/або заставою та/або відкриттям безвідкличного акредитиву. Вид та умови такого забезпечення встановлюються за згодою особи, що надала фінансове забезпечення, та туроператора.

Фінансове забезпечення встановлюється у розмірі 10 % від загальної вартості послуг туристичного обслуговування з виїзного туризму, наданих туроператором за рік, що передує року отримання фінансового забезпечення.

Юридична особа вважається новоствореним туроператором, або таким, що не провадив діяльності лише за відсутності фактичних даних про реалізацію туристичного продукту у попередньому році під його торговою назвою, в тому числі іншими юридичними особами чи фізичними особами — підприємцями.

У разі, якщо вартість послуг туристичного обслуговування з виїзного туризму, наданих туроператором у поточному році, перевищує їх вартість за попередній рік, на підставі якої здійснювався розрахунок розміру фінансового забезпечення, такий туроператор зобов’язаний відповідно збільшити розмір свого фінансового забезпечення не пізніше ніж до кінця місяця, наступного за кварталом, у якому досягнуто таке перевищення.

Для новоствореного туроператора або такого, що не провадив діяльність, у році, що передує року отримання фінансового забезпечення, мінімальний розмір фінансового забезпечення становить 50000 євро.

У разі заподіяння туристу (замовнику) реальних збитків в зв’язку з ненаданням/неналежним наданням повністю або частково туристичної послуги за договором на туристичне обслуговування, що сталося внаслідок дій/бездіяльності туроператора та/або третіх осіб — надавачів послуг, включених до туристичного пакету, туроператор зобов’язаний відшкодувати туристу (замовнику) розмір таких збитків протягом 5 календарних днів з моменту пред’явлення туристом (замовником) відповідної вимоги.

9. Розділ III доповнити новою статтею 15 1 такого змісту:

«Стаття 15 1 . Порядок надання фінансового забезпечення

Розмір фінансового забезпечення визначається в євро за валютним обмінним курсом валюти України станом на 31 грудня календарного року, який передує року отримання фінансового забезпечення.

Договір про надання фінансового забезпечення на відповідний рік укладається за три місяці до закінчення попереднього календарного року.

Вимоги до договору страхування відповідальності туроператорів в частині визначення переліку страхових ризиків, страхових випадків та виключень з них, а також порядок виконання такого договору страхування встановлюються Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг.

Вимоги до банків, які можуть надавати гарантії туроператорам, та правила надання таких гарантій встановлюються Національним банком України.

Строк дії фінансового забезпечення — не більше 3 років.

Фінансове забезпечення туроператора на новий строк має бути отримано не пізніше ніж за 3 місяці до закінчення строку попереднього фінансового забезпечення.

Кабінет Міністрів України не рідше одного разу на рік здійснює моніторинг ліквідності фінансового забезпечення туроператорів задля виявлення випадків неплатоспроможності фінансових установ, які надали фінансове забезпечення туроператорам.».

10. Розділ III доповнити новою статтею 16 1 такого змісту:

«Стаття 16 1 . Реєстр суб’єктів туристичної діяльності

З метою обліку суб’єктів туристичної діяльності, захисту прав і законних інтересів споживачів туристичних послуг та інформування їх про суб’єктів туристичної діяльності, які дотримуються вимог законодавства у сфері туризму, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері туризму та курортів, створює та веде Реєстр суб’єктів туристичної діяльності (далі — Реєстр). Реєстр є загальнодоступною інформаційною автоматизованою системою, призначеною для збирання, обліку, зберігання, захисту, накопичення, користування, обробки, надання інформації про суб’єктів туристичної діяльності.

Право на провадження туристичної діяльності суб’єкт туристичної діяльності та/або об’єкт туристичної інфраструктури набуває не пізніше 14 календарних днів після самостійного внесення даних суб’єктом туристичної діяльності до Реєстру з обов’язковим вказанням номеру та даних ліцензії (для туроператорів), номеру та даних дозволу від органів місцевого самоврядування (для фахівців туристичного супроводу) та категорії об’єкту туристичної інфраструктури для готелів, хостелів, аналогічних засобів розміщення, тощо.

Туроператорам забороняється співпрацювати з туристичним агентом (субагентом), а також з фахівцями туристичного супроводу, які не внесені до Реєстру.

Упродовж трьох робочих днів після внесення даних до Реєстру суб’єкт туристичної діяльності та/або об’єкт туристичної інфраструктури має право подати виправлену інформацію.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері туризму та курортів повинен здійснити верифікацію даних суб’єктів туристичної діяльності та/або об’єктів туристичної інфраструктури, внесених до Реєстру, впродовж 14 календарних днів з дня внесення (виправлення) даних.

У випадках подання невідповідної інформації про суб’єкт туристичної діяльності та/або об’єкт туристичної інфраструктури до Реєстру, суб’єкт туристичної діяльності позбавляється права на провадження туристичної діяльності.

У Реєстр також вноситься інформація щодо результатів здійснення державного нагляду (контролю) за дотриманням суб’єктами туристичної діяльності вимог законодавства у сфері туризму та зупинення туристичної діяльності.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері туризму та курортів, для цілей цього Закону одночасно із внесенням змін до Реєстру вносить відомості про суб’єкта туристичної діяльності до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб — підприємців та громадських формувань у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Реєстр розміщується на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері туризму та курортів. Доступ користувачів до даних Реєстру, які підлягають оприлюдненню, є відкритим та безоплатним за допомогою мережі Інтернет.

Порядок ведення Реєстру та обміну інформацією з органами державного нагляду (контролю) у сфері туризму затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері туризму та курортів.».

11. Статтю 17 Розділу IV доповнити новими частинами такого змісту:

«Ліцензія на туроператорську діяльність суб’єкту підприємницької діяльності із торговою назвою, тотожною назві іншого суб’єкта підприємницької діяльності, якому ліцензія видана раніше, може бути видана лише за письмовою згодою такого суб’єкта підприємницької діяльності, якому ліцензія видана раніше і інформація про нього внесена до відповідного реєстру.

Підставами для ануляції ліцензії на туроператорську діяльність є:

— подання туроператором недостовірних даних щодо кількості туристів, яким було надано туристичні послуги та/або суми грошових коштів, отриманих за туристичні послуги у щорічному статистичному звіті;

— неподання статистичного звіту у передбачені строки, визначені законодавством;

— випадки, що спричинили масові (20 і більше) невиконання (часткове та повне) умов договору перед туристами (невідправлення, непоселення);

— настання неплатоспроможності фінансової установи, що надала фінансове забезпечення туроператору;

— користування послугами фахівців туристичного супроводу, не внесених до Реєстру;

— користування послугами туристичних агентів (субагентів), не внесених до Реєстру.

12. Розділ IV доповнити новою статтею 17 1 такого змісту:

Стаття 17 1 . Туроператорська та турагентська діяльність

Туроператор повинен мати наявне фінансове забезпечення цивільної відповідальності перед туристами (банківська гарантія або договір страхування цивільної відповідальності туроператора перед туристами) у розмірі, визначеному статтею 15 цього Закону.

Керівник туроператора, його філії, іншого відокремленого підрозділу повинен мати вищу освіту за освітньо-кваліфікаційним рівнем підготовки бакалавр, магістр, що підтверджується документом про освіту, та стаж роботи у сфері туризму не менше трьох років та/або освіту у сфері туризму за освітньо-кваліфікаційним рівнем підготовки бакалавр, магістр, що підтверджується документом про освіту, та/або захищену наукову дисертацію на тему пов’язану з розвитком туристичної сфери.

Керівник турагента, його філії, іншого відокремленого підрозділу повинен мати вищу освіту, за освітньо-кваліфікаційним рівнем підготовки бакалавр, магістр, що підтверджується документом про освіту, та стаж роботи у сфері туризму не менше року або освіту у сфері туризму за освітньо-кваліфікаційним рівнем підготовки бакалавр, магістр, що підтверджується документом про освіту або стаж роботи у сфері туризму не менше трьох років.

У штаті туроператора повинно налічуватися не менш як 30 відсотків працівників, які мають стаж роботи у сфері туризму не менше трьох років або освіту у сфері туризму за освітньо-кваліфікаційним рівнем підготовки молодший спеціаліст, бакалавр, магістр, що підтверджується документом про освіту.

Туроператор повинен оформляти трудові договори з усіма найманими працівниками.

Турагентом може бути подано інформацію до Реєстру із торговою назвою турагента, тотожною найменуванню іншого суб’єкта туристичної діяльності за письмовою згодою суб’єкта туристичної діяльності з такою торговою назвою, відомості про якого внесено до Реєстру.

Туроператор має право на надання послуг з оформлення документів для виїзду за межі України. Туроператор може провадити турагентську діяльність.

Загальний розмір частки туроператора в статутному капіталі іншого туроператора України не може перевищувати 20 відсотків такого статутного капіталу.

Якщо суб’єкт туристичної діяльності здійснює туроператорську/турагентську діяльність виключно в межах місць провадження такої діяльності, то ці місця мають відповідати таким вимогам:

мати інформаційну вивіску або інформаційну табличку із зазначенням повного найменування суб’єкта туристичної діяльності;

бути забезпечені засобами телефонного зв’язку, доступом до Інтернету, програмним забезпеченням, оргтехнікою, обсяг, кількість та достатність яких визначається керівником суб’єкта туристичної діяльності;

при вході до місця провадження діяльності має бути розміщено інформацію про режим роботи;

вхід до місця провадження діяльності повинен бути пристосований до потреб осіб з інвалідністю та інших маломобільних груп населення.

Суб’єкт туристичної діяльності на видному та доступному для споживача послуг місці, повинен розмістити таку інформацію та документи:

копію ліцензії на здійснення туроператорської діяльності (для туроператорів);

копію документа, що підтверджує фінансове забезпечення цивільної відповідальності перед туристами;

відомості про керівника суб’єкта туристичної діяльності, заступників керівника (за наявності) та номери їх телефонів (мобільних телефонів у разі наявності), адреси електронної пошти;

книгу відгуків та пропозицій;

В електронному місці продажу (реалізації) туристичних послуг туристичний онлайн оператор та/або туристичний онлайн агент/субагент мають забезпечити наявність:

інформації із зазначенням повного найменування суб’єкта туристичної діяльності;

копії ліцензії на здійснення туроператорської діяльності (для туроператорів);

копії документа, що підтверджує фінансове забезпечення цивільної відповідальності перед туристами;

відомостей про керівника суб’єкта туристичної діяльності, заступників керівника (за наявності) та номери їх телефонів (мобільних телефонів у разі наявності), адреси електронної пошти;

форми для зворотнього зв’язку;

13. Зміст статті 19 викласти в такій редакції:

Стаття 19. Встановлення категорій об’єктам туристичної інфраструктури

Види категорій та перелік вимог до об’єктів туристичної інфраструктури для встановлення відповідної категорії (готелям, хостелам, аналогічним засобам розміщення, тощо), технічну можливість декларативного самостійного внесення суб’єктом туристичної діяльності до Реєстру характеристик туристичного об’єкту з можливістю автоматичного визначення категорії, а також порядок доведення до споживачів інформації про вид об’єкта туристичної інфраструктури та про вид його категорії розробляються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері туризму та курортів.

Встановлення відповідної категорії об’єктам туристичної інфраструктури здійснюється шляхом декларативного самостійного внесення до Реєстру відомостей про відповідний заклад його керівником (законним представником). Контроль за відповідністю заявленої у Реєстрі категорії туристичного об’єкту здійснюється органами місцевого самоврядування відповідної адміністративної одиниці, де розташовано даний об’єкт туристичної інфраструктури (готель, хостел, аналогічний засіб розміщення, тощо) або центральним органом виконавчої влади, що реалізовує державної політики у сфері туризму та курортів, якщо органи місцевого самоврядування не здійснили контроль об’єкту туристичної інфраструктури протягом року від моменту внесення до Реєстру.

У разі виявленої невідповідності між реальною та заявленою керівником (законним представником) закладу з тимчасового розміщення категорією — органи місцевого самоврядування відповідної адміністративної одиниці виносять попередження, а керівник зобов’язується виправити невідповідність впродовж 30 календарних днів.

Якщо при повторній перевірці даного закладу з тимчасового розміщення знову виявляється невідповідність у бік завищення категорії — на заклад тимчасового розміщення накладається штраф, який сплачується у місцевий бюджет, у розмірі 1000 неоподатковуваних мінімумів.

Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері туризму та курортів, в межах покладених повноважень:

здійснює навчання представників органів місцевого самоврядування та/або готельних агентів щодо порядку встановлення категорій об’єктам туристичної інфраструктури;

розробляє рекомендації та типові положення складу спеціалізованих комісій з контролю категоризації об’єктів туристичної інфраструктури на місцях.

14. Зміст статті 20 викласти в такій редакції:

«Стаття 20. Договір на туристичне обслуговування

За договором на туристичне обслуговування одна сторона (туроператор, який укладає договір безпосередньо або через турагента) зобов’язується надати за замовленням іншої сторони (туриста) комплекс туристичних послуг (туристичний продукт), а турист зобов’язується оплатити його.

Якщо договір укладений за посередництва суб’єкта туристичної діяльності, всі розрахунки таких суб’єктів між собою та з туроператором повинні здійснюватися виключно з розрахункових рахунків таких суб’єктів.

Договір на туристичне обслуговування є публічним договором.

Всі умови договору на туристичне обслуговування мають бути повідомлені туристу до моменту укладання такого договору з наданням копій цих умов. Ця вимога не повинна перешкоджати прийняттю рішення про замовлення послуг або укладання договору на туристичне обслуговування в останній момент.

Договір на туристичне обслуговування укладається в письмовій формі відповідно до вимог цього Закону, а у разі укладення електронного договору на туристичне обслуговування також відповідно до вимог Закону України «Про електронну комерцію» .

У договорі на туристичне обслуговування зазначаються істотні умови договору:

1) строк перебування у місці надання туристичних послуг із зазначенням дат початку та закінчення туристичного обслуговування;

2) характеристика транспортних засобів, що здійснюють перевезення, зокрема їх вид і категорія, а також дата, час і місце відправлення та повернення (якщо перевезення входить до складу туристичного продукту);

3) готелі та інші аналогічні засоби розміщення, їх місце розташування, категорія;

4) тип харчування;

5) мінімальна кількість туристів у групі (у разі потреби) та у зв’язку з цим триденний строк інформування туриста про те, що туристична подорож не відбудеться через недобір групи;

6) програма туристичного обслуговування із зазначенням всіх послуг, включених до вартості туристичного продукту;

7) страхова установа, що здійснює обов’язкове та/або добровільне страхування туристів за бажанням туриста, інших ризиків, пов’язаних з наданням туристичних послуг;

8) правила в’їзду до країни (місця) тимчасового перебування та перебування там;

9) вартість туристичного обслуговування і порядок оплати;

10) повне найменування туроператора, номер ліцензії на туроператорську діяльність, актуальні номера телефонів, адреса (місцезнаходження), поштова адреса та електронна адреса туроператора, який реалізовує даний турпродукт;

11) повне найменування та/або П. І. Б. турагента/субагента, актуальні номера телефонів, адреса (місцезнаходження), поштова адреса та електронна адреса турагента/субагента, який реалізував даний турпродукт безпосередньо туристу або його представнику;

12) розмір фінансового забезпечення, номер, дата і термін дії договору страхування цивільної відповідальності туроператора (турагента/субагента) або гарантії, а також найменування, адреса (місцезнаходження), поштова адреса фінансової установи, що надала фінансове забезпечення;

Туроператор повинен видати туристу безпосередньо або через турагента/субагента договір на туристичне обслуговування.

При укладанні договору на туристичне обслуговування туроператором (турагентом/субагентом) оформляється та видається туристу розрахунковий документ (корінець прибуткового ордера, квитанція, касовий чек), що підтверджує внесення ним до каси туроператора турагента/субагента вартості туристичних послуг, обумовлених цим договором.

Якщо турист сплачує вартість туристичних послуг за договором на туристичне обслуговування через банківську установу або з використанням електронних платіжних засобів, оформлення платіжного документа туроператором (турагентом/субагентом) всеодно здійснюється.

Зміна ціни туристичного продукту після укладення договору на туристичне обслуговування допускається лише у разі необхідності врахування зміни тарифів на транспортні послуги, запровадження нових або підвищення діючих ставок податків і зборів та інших обов’язкових платежів, зміни курсу гривні до іноземної валюти, в якій виражена ціна туристичного продукту.

Зміна ціни туристичного продукту можлива не пізніш як за 20 днів до початку туристичної подорожі. При цьому збільшення ціни туристичного продукту не може перевищувати п’яти відсотків його початкової ціни. У разі якщо ціна туристичного продукту вища за початкову ціну на п’ять відсотків, турист має право відмовитися від виконання договору, а туроператор (турагент) зобов’язаний повернути йому раніше сплачену суму.

Сплата рахунків за окремі частини послуги того ж самого туристичного продукту не звільняє туроператора або турагента/субагента від зобов’язань, накладених цим Законом.

Кожна із сторін договору на туристичне обслуговування до початку туристичної подорожі може вимагати внесення змін до цього договору або його розірвання у зв’язку із зміною істотних умов договору та обставин, якими вони керувалися під час укладення договору, зокрема у разі:

1) погіршення умов туристичної подорожі, зміни її строків;

2) непередбаченого підвищення тарифів на транспортні послуги;

3) запровадження нових або підвищення діючих ставок податків і зборів, інших обов’язкових платежів;

4) істотної зміни курсу гривні до іноземної валюти, в якій виражена ціна туристичного продукту;

5) домовленості сторін.

Туроператор (турагент/субагент) зобов’язаний не пізніш як через один день з дня, коли йому стало відомо про зміну обставин, якими сторони керувалися під час укладення договору на туристичне обслуговування, та не пізніш як за три дні до початку туристичної подорожі повідомити туриста про таку зміну обставин з метою надання йому можливості відмовитися від виконання договору без відшкодування шкоди туроператору (турагенту) або внести зміни до договору, змінивши ціну туристичного обслуговування.

Туроператор або турагент/субагент вправі відмовитися від виконання договору лише за умови повного відшкодування замовникові збитків, підтверджених у встановленому порядку та заподіяних внаслідок розірвання договору, крім випадку, якщо це відбулося з вини туриста.

Турист вправі відмовитися від виконання договору на туристичне обслуговування до початку туристичної подорожі за умови відшкодування туроператору (турагенту/субагенту) фактично здійснених ним документально підтверджених витрат, пов’язаних із відмовою.

Якщо під час виконання договору на туристичне обслуговування туроператор не в змозі надати частину туристичного продукту, щодо якого відповідно до договору на туристичне обслуговування сторони досягли згоди, туроператор повинен з метою продовження туристичного обслуговування вжити альтернативних заходів без покладення додаткових витрат на туриста, а в разі потреби відшкодувати йому різницю між запропонованими послугами і тими, які були надані. У разі неможливості здійснення таких заходів відмови туриста від них туроператор зобов’язаний надати йому без додаткової оплати еквівалентний транспорт для повернення до місця відправлення або іншого місця, на яке погодився турист, а також забезпечити рівнозначними місцем тимчасового розміщення (проживання) та харчуванням до моменту надання зворотного перевезення. При цьому, туроператор зобов’язаний відшкодувати туристу повну вартість туристичного продукту протягом тридцяти днів з дати початку туристичної подорожі.

Туроператор несе перед туристом відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору на туристичне обслуговування, крім випадків, якщо укладання договору від свого імені передбачено договором, що укладається між туроператором та турагентом:

невиконання або неналежне виконання умов договору на туристичне обслуговування сталося з вини туриста;

невиконання або неналежне виконання умов договору на туристичне обслуговування сталося з вини третіх осіб, не пов’язаних з наданням послуг, зазначених у цьому договорі, та жодна із сторін про їх настання не знала і не могла знати заздалегідь;

невиконання або неналежне виконання умов договору на туристичне обслуговування сталося внаслідок настання форс-мажорних обставин або є результатом подій, які туроператор (турагент) та інші суб’єкти туристичної діяльності, які надають туристичні послуги, включені до туристичного продукту, не могли передбачити.

Договір на туристичне обслуговування може передбачати компенсацію у разі спричинення шкоди туристу невиконанням або неналежним виконанням туристичних послуг, включених до туристичного продукту, відповідно до міжнародних конвенцій, що регламентують надання таких послуг.

Туроператор несе відповідальність перед туристом за невиконання або неналежне виконання зобов’язань за договором на туристичне обслуговування, укладеним турагентом як від імені туроператора, так і від свого імені.

Просування і реалізація туристичного продукту турагентом здійснюються на підставі агентського договору, що укладається між туроператором і турагентом.

У договорі, що укладається між туроператором і турагентом, повинні міститися:

умови просування та реалізації турагентом туристичного продукту;

повноваження турагента на укладення договорів з туристом від імені туроператора;

умова, що передбачає можливість (неможливість) укладення турагентом субагентських договорів;

порядок взаємодії туроператора і турагента у разі пред’явлення їм претензій туристом за договором на туристичне обслуговування;

умова, що передбачає можливість здійснення виплат туристу страхового відшкодування за договором страхування цивільної відповідальності туроператора або сплати грошової суми по гарантії у разі укладення договору на туристичне обслуговування між туристом і турагентом;

взаємна відповідальність туроператора і турагента, а також відповідальність кожної зі сторін перед споживачем туристичних послуг за неподання або подання недостовірної інформації про туристичний продукт, за невиконання або неналежне виконання зобов’язань за договором на туристичне обслуговування.

Туроператор зобов’язаний розміщувати інформацію про турагентів, які здійснюють просування і реалізацію туристичного продукту, сформованого туроператором, на своєму офіційному веб-сайті в мережі Інтернет.

Інші права і обов’язки, відповідальність сторін та інші умови договору між туроператором і турагентом визначаються відповідно до загальних положень про агентський договір, якщо інше не передбачено договором, укладеним між ними, а також цим Законом.

При реалізації турагентом туристичного продукту в договорі про надання туристичного обслуговування з туристом повинно міститися посилання на туроператора, що сформував туристичний продукт, у тому числі на способи зв’язку з туроператором (актуальні номери телефонів, адреса веб-сайту, адреса електронної пошти та інші відомості).

Якість туристичних послуг має відповідати умовам договору на туристичне обслуговування, порядок і способи захисту порушених прав туристів визначаються Законом України «Про захист прав споживачів» .

Відповідальність за шкоду, заподіяну життю, здоров’ю та майну туриста, встановлюється законом, якщо договором на туристичне обслуговування не передбачена більша відповідальність туроператора.

15. Зміст статті 21 викласти в такій редакції:

«Стаття 21. Договір на туристичний супровід

За договором на туристичний супровід одна сторона (суб’єкт, що здійснює туристичну діяльність) за встановлену договором плату зобов’язується надати за замовленням іншої сторони (екскурсанта) обслуговування, істотною частиною якого є послуги фахівця туристичного супроводу загальною тривалістю не більше 24 годин, які не включають у себе послуги з розміщення.

Договір на туристичний супровід укладається за правилами, визначеними цивільним законодавством, у тому числі шляхом видачі ваучера.

Загальні положення про договір на надання послуг застосовуються до договору на туристичний супровід, якщо інше не передбачено законом та не суперечить суті зобов’язання.

Фахівець туристичного супроводу зобов’язаний до укладення договору на туристичний супровід на вимогу екскурсанта надати необхідну і достовірну інформацію щодо наявності дозволу на проведення туристичного супроводу (відомості з Реєстру), програму туристичного супроводу, про порядок і строки оплати туристичного супроводу, а також обов’язково попередити про можливий ризик для здоров’я і життя екскурсанта, пов’язаного з екскурсією, якщо такий існує.

Фахівці туристичного супроводу при здійснені туристичного супроводу зобов’язані мати бейдж, на якому розміщуються фотографія, П. І. Б. фахівця та номер, за яким фахівця внесено до Реєстру.

При наданні послуг туристичного супроводу туроператори (турагенти, субагенти) зобов’язані користуватися послугами фахівців туристичного супроводу, інформацію про яких внесено до Реєстру.

Відповідальність сторін за невиконання, неналежне виконання зобов’язань відповідно до договору на туристичний супровід, порядок припинення договору та туристичний супровід визначаються відповідно до цивільного законодавства та законодавства з питань захисту прав споживачів.

Контроль за своєчасним отриманням дозволів та внесенням фахівців туристичного супроводу до Реєстру (не пізніше двох місяців від офіційного звернення претендента), а також за діяльністю фахівців туристичного супроводу, видачею офіційних бейджів здійснюють виконавчі структури органів місцевого самоврядування.».

II. Кабінету Міністрів України у трьохмісячний строк з дня набрання чинності цим Законом:

привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом;

забезпечити перегляд і приведення міністерствами та іншими центральними і місцевими органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом;

III. Цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування.

Еще по теме:

  • Индексация пенсий с 2003 года Справка о коэффициентах индексации базовой части трудовой пенсии (с 1 января 2002 г. по 31 декабря 2009 г.) (подготовлено экспертами компании "Гарант") Справка о коэффициентах индексации базовой части трудовой пенсии(с 1 января 2002 г. по 31 декабря 2009 […]
  • Прокурор кировского района г самары Прокуратуры города Самары Прокуратура города Самары 443030, г. Самара, ул. Красноармейская, 32 Телефон: 339-74-74 Прокурор: Зубко Никита Викторович Прокуратура Железнодорожного района города Самары 443030, г. Самара, ул. Мечникова, 54 литер А Телефон, факс: […]
  • 412 приказ о межевании Приказ Министерства экономического развития РФ от 24 ноября 2008 г. N 412 "Об утверждении формы межевого плана и требований к его подготовке, примерной формы извещения о проведении собрания о согласовании местоположения границ земельных участков" (с […]
  • Емельянов пособия Судовые энергетические установки. Учебное пособие В настоящее время вышло 3-е издание, исправленное и дополненное Изложены сведения по устройству морских судов, судовым системам. Значительное внимание уделено информации по энергетическому оборудованию […]
  • Закон о цб комментарии Закон о цб комментарии В настоящее время Федеральный закон "О Центральном банке Российской Федерации (Банке России)" действует в редакции Федерального закона "О внесении изменений и дополнений в Закон РСФСР "О Центральном банке РСФСР (Банке России)", […]
  • Заявление о проведении мсэ Что должно быть вписано в заявлении на медико-социальную экспертизу и как правильно заполнить посыльный лист? Оформление инвалидности — процесс сложный и длительный. Чтобы немного ускорить процесс и затратить меньшее количество времени и нервов, необходимо […]
  • Ежемесячные доплаты к пенсии инвалидам Ежемесячные доплаты к пенсии в 2018 году Ежемесячные доплаты к пенсии носят социальный или профессиональный характер. Социальная доплата к пенсии заключается в предоставлении пенсионеру определенной суммы к пенсии до величины прожиточного минимума […]
  • Как изменить разрешение virtualbox Всё об Ubuntu - Как легко сменить разрешение экрана в Virtualbox Опубликовано 14.06.2011 16:25 Когда-нибудь хотели сменить разрешение экрана виртуальной машины в VirtualBox и не находили в настройках нужного пункта? Вы можете сделать это очень просто, […]