Оскарження постанови верховного суду

Складова доступності

Сплата судового збору за подання заяв, скарг, а також за видачу документів є складовою доступу до правосуддя, який є елементом права особи на судовий захист.

За подання позивачем або відповідачем апеляційної/касаційної скарги на рішення у справі про адміністративне правопорушення судовий збір сплаті не підлягає. Такий висновок зробив ВСУ в постанові №298/1232/15-а, текст якої друкує «Закон і Бізнес».

Верховний Суд України

Постанова

31 січня 2017 року м.Київ №298/1232/15-а

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого — Гриціва М.І.,
суддів: Волкова О.Ф., Кривенди О.В., Прокопенка О.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Особи 5 до інспектора роти №2 батальйону управління патрульної поліції в мм.Ужгороді та Мукачеві департаменту патрульної поліції Й.Семена про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення,

ВСТАНОВИЛА:

У грудні 2015 року Особа 5 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати протиправною та скасувати постанову інспектора від 16.12.2015 про накладення на Особу 5 адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 255 грн. за правопорушення, передбачене ч.1 ст.122 Кодексу про адміністративні правопорушення.

Великоберезнянський районний суд Закарпатської області постановою від 30.12.2015 позов задовольнив.

Львівський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 26.01.2016 апеляційну скаргу управління поліції на рішення суду першої інстанції залишив без руху та надав апелянту 10-денний строк на усунення недоліків, зазначених у цій ухвалі, з моменту її отримання.

Вищий адміністративний суд ухвалою від 3.03.2016, посилаючись на стст.108, 213, 214 Кодексу адміністративного судочинства, касаційну скаргу управління поліції на ухвалу суду апеляційної інстанції від 26.01.2016 залишив без руху, оскільки до неї не додано документ, що підтверджує сплату судового збору.

Не погоджуючись із ухвалою суду касаційної інстанції, управління поліції з передбаченої п.2 ч.1 ст.237 КАС підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції ст.288 КпАП і норм, що встановлюють порядок спати судового збору у справах про адміністративні правопорушення в подібних правовідносинах, звернулось із заявою про його перегляд ВСУ. Просить скасувати ухвали Вищого адміністративного суду від 3.03.2016 та Львівського апеляційного адміністративного суду від 26.01.2016, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Як на приклад неоднакового правозастосування посилається на ухвали ВАС від 9.04, 21.09, 20 і 29.10, 19.11.2015, 18 і 19.01, 2, 4, 9, 12.02.2016 (справи №№К/800/67363/14, К/800/40793/15, К/800/44020/15, К/800/25608/15, К/800/48845/15, К/800/52451/15, К/800/30302/15, К/800/28081/15, К/800/52095/15, К/800/3270/16, К/800/3298/16 відповідно).

Як убачається зі змісту ухвал від 29.10.2015 та 2, 4.02.2016, ВАС проаналізував положення закону «Про судовий збір» від 8.07.2011 №3674-VI (у редакції закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору» від 22.05.2015 №484-VIII, який набрав чинності з 1.09.2015 і діяв на момент виникнення спірних відносин) у взаємозв’язку із ч.4 ст.288 КпАП, скасував рішення апеляційних судів, а справи направив до судів апеляційної інстанції для продовження розгляду. У цих справах суд дійшов висновку, що апеляційні суди не мали підстав зобов’язувати позивачів сплачувати судовий збір за подання апеляційних скарг, оскільки за подання до суду адміністративного позову про скасування постанови у справі про адміністративні правопорушення, якою особу притягнуто до адміністративної відповідальності та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу, судовий збір не сплачується в порядку та розмірах, установлених законом №3674-VI.

У справі, в якій переглядається оскаржене рішення, суд касаційної інстанції зробив протилежний за суттю висновок про те, що відповідач (суб’єкт владних повноважень) у спорі, предметом якого є постанова у справі про адміністративне правопорушення, не звільняється від сплати збору за подання до суду апеляційної та касаційної скарг.

В аспекті заявленого неоднакового правозастосування колегія суддів Судової палати в адміністративних справах ВСУ перевірила матеріали справи й дійшла висновку про таке.

За ст.67 Конституції, кожен зобов’язаний сплачувати податки та збори в порядку й розмірах, установлених законом.

Відповідно до ст.87 КАС судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов’язаних із розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення та звільнення від сплати встановлюються законом.

Зокрема, закон №3674-VI визначає правові засади справляння судового збору, платників, об’єкти та розміри його ставок, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення збору (преамбула закону).

За стст.1, 2 цього закону, судовий збір справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим законом, і включається до складу судових витрат. Платниками цього платежу є: громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи — підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення, передбачене цим законом.

Частина 2 ст.3 цього ж закону містить перелік об’єктів, за які не справляється судовий збір, а його ст.5 — перелік суб’єктів, які звільняються від сплати збору за подання до суду позовів, заяв, скарг , а також підстави звільнення від сплати судового збору осіб, які звертаються із заявами про захист не власних прав, а охоронюваних законом прав та інтересів інших осіб.

У контексті наведених вище законодавчих норм Конституційний Суд у своєму рішенні від 28.11.2013 №12-рп/2013 зазначив, що «гарантією реалізації права на судовий захист в аспекті доступу до правосуддя є встановлення законом помірного судового збору для осіб, які звертаються до суду». Це відповідає рекомендації Комітету міністрів Ради Європи державам-членам щодо заходів, що полегшують доступ до правосуддя, від 14.05.81 №R(81)7: «У тій мірі, в якій судові витрати становлять явну перешкоду доступові до правосуддя, їх треба, якщо це можливо, скоротити або скасувати» (пп.12 п.D).

Отже, сплата судового збору за подання заяв, скарг до суду, а також за видачу судами документів є складовою доступу до правосуддя, який є елементом права особи на судовий захист, гарантованого ст.55 Конституції».

Згідно із ч.1 ст.4 закону №3674-VI судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати в місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, — у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. Частиною 2 цієї норми встановлено розміри ставок судового збору залежно від документа і дії, за яку він справляється, та платника збору. Зокрема, за пп.2 п.3 ч.2 цієї статті, за подання апеляційної скарги на рішення суду встановлена ставка у відсотковому відношенні до ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви та скарги.

Відповідно до цієї ж статті за подання, зокрема, до адміністративного суду позовних заяв розміри ставок судового збору диференційовано за характером спору (майновий/немайновий), а також правовим статусом платника судового збору (фізична особа/фізична особа — підприємець/юридична особа/суб’єкт владних повноважень).

Відповідно до ст.287 КпАП постанову у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржено прокурором у випадках, передбачених ч.5 ст.7 цього кодексу, особою, щодо якої її винесено, а також потерпілим.

Постанова районного, районного в місті, міського чи міськрайонного суду (судді) про накладення адміністративного стягнення може бути оскаржена в порядку, визначеному цим кодексом.

Згідно з п.3 ч.1 ст.288 КпАП постанову уповноваженого органу державної влади чи його посадової особи [так само як постанову адміністративної комісії чи рішення виконавчого комітету сільської, селищної, міської ради (пп.1, 2 цієї частини статті)] про накладення адміністративного стягнення може бути оскаржено у вищестоящий орган (вищестоящій посадовій особі) або до районного, районного в місті, міського чи міськрайонного суду в порядку, визначеному КАС, із особливостями, встановленими цим кодексом.

Наведеним вище нормам ст.288 КпАП кореспондують положення пп.2 ч.1 ст.18 КАС щодо предметної підсудності адміністративних справ, а також ст.171-2 КАС, які встановлюють особливості провадження у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності.

У ч.4 ст.288 КпАП передбачено, що особа, яка оскаржила постанову в справі про адміністративне правопорушення, звільняється від сплати державного мита. Визначальним у цій нормі є припис (веління) про те, що в разі незгоди й оскарження постанови у справі про адміністративне правопорушення особа, яка її оскаржила, не обтяжується обов’язком робити платіж, який належить робити на загальних підставах.

Отже, відповідно до положень ст.287 КпАП в поєднанні із ч.4 ст.288 цього кодексу в разі прийняття уповноваженим органом державної влади чи його посадовою особою постанови про накладення адміністративного стягнення за вчинення адміністративного правопорушення (проступку), передбаченого КпАП, суб’єкти, яким цим кодексом надано право оскарження, можуть її оскаржити та звільняються від сплати платежу, який має справлятися за подання позовної заяви, скарги у вищестоящий орган (вищестоящій посадовій особі) чи до суду.

У ч.4 ст.288 КпАП видом платежу, від якого звільняються особи, що оскаржують постанову про накладення адміністративного стягнення, встановлено державне мито. На час виникнення спірних правовідносин, що є предметом цього перегляду, за звернення до суду у випадку оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державного управління здійснюють інший вид платежу — судовий збір, правові засади справляння якого, платники, об’єкти та розміри ставок, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення, як зазначено вище, встановлені законом №3674-VI.

Відповідно до положень стст.3, 4, 5 закону №3674-VI серед осіб, які мусять сплачувати судовий збір або мають пільги щодо його сплати, та об’єктів справляння судового збору немає таких, які б мали його сплачувати за подання заяви на постанову про накладення адміністративного стягнення та які би постанову про адміністративне правопорушення відносили до об’єктів справляння судового збору. У взаємозв’язку з ст.288 КпАП цей закон не встановлює підстав, умов, вимог, пільг щодо сплати судового збору чи державного мита органом (посадовою особою), який наклав адміністративне стягнення та який з огляду на своє процесуальне становище відповідача не підпадає й не може підпадати під категорію суб’єктів, що можуть оскаржити своє ж рішення про накладення адміністративного стягнення.

Ретроспективний аналіз установленого ст.288 КпАП права на оскарження постанови державного органу (посадової особи) про накладення адмінстягнення показує, що коло осіб, які мають право оскаржити таке рішення, порядок їх оскарження та підстави звільнення від сплати державного мита встановлені й діють у редакції закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення регулювання відносин у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху» від 24.09.2008 №586-VI. Положення зазначеної статті в цій редакції з урахуванням окремих змін та доповнень, що в основному не зачіпають положень щодо порядку оскарження постанови про накладення адмінстягнення, є чинними й діють з 16.11.2008.

За декретом Кабінету Міністрів «Про державне мито» від 21.01.93 №7-93 (у редакції, чинній до набрання чинності законом №3674-VI), державне мито справлялося з:

«1) позовних заяв, заяв (скарг) у справах окремого провадження. з апеляційних скарг на рішення судів і скарг на рішення, що набрали законної сили. »

Цей нормативний акт не містив положень про сплату державного мита як особою, щодо якої винесено постанову про накладення адміністративного стягнення, так і органом (посадовою) особою, яка прийняла таку постанову.

З 11.11.2011 набрав чинності закон №3674-VI, який із цієї дати не припинив дію законодавчих актів, які передбачали пільгу щодо сплати судового збору за подання заяви про розгляд у порядку адміністративного судочинства окремих видів рішень органів державної влади, як-от правила ч.4 ст.288 КпАП, або обмежив можливість прийняття таких актів у майбутньому, наприклад ч.2 ст.239 1 КАС у редакції закону «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12.02.2015 №192-VIІI, згідно з якою за подання й розгляд заяви з підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права — при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності справ або встановленої законом юрисдикції адміністративних судів, судовий збір не сплачується, тоді як у законі №3674-VI такої підстави для звільнення від сплати судового збору немає.

За ч.2 ст.171-2 КАС рішення місцевого загального суду як адміністративного суду в справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності раніше було остаточним і оскарженню не підлягало. Положення цієї частини втратили чинність як такі, що не відповідають Конституції (є неконституційними) згідно з рішенням Конституційного Суду від 8.04.2015 №3-рп/2015 у справі за конституційним поданням уповноваженого Верховної Ради з прав людини щодо відповідності Конституції (конституційності) положень ч.2 ст.171 2 КАС. У п.3 резолютивної частини рішення Конституційний Суд рекомендував ВР невідкладно врегулювати питання щодо оскарження судового рішення місцевого загального суду як адміністративного суду в справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень про притягнення особи до адміністративної відповідальності.

У цьому рішенні зазначено також, що у справах щодо притягнення до адміністративної відповідальності особи повинні мати право на інстанційне оскарження рішення місцевих загальних судів як адміністративних.

Визнання неконституційними положень ч.2 ст.171-2 КАС дає підстави вважати, що до і після прийняття Конституційним Судом рішення від 8.04.2015 №3-рп/2015 закон №3674-VI не визначав і не визначає об’єкти та розміри ставок судового збору, порядок його сплати за подання апеляційної чи касаційної скарг на рішення адміністративного суду в справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності.

Отже, за системного, цільового та нормативного підходу до наведеного законодавчого регулювання відносин, пов’язаних зі сплатою судового збору, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах ВСУ в контексті фактичних обставин справи та зумовленого ними застосування норм процесуального права вважає за потрібне сформулювати такий правовий висновок.

У справах про оскарження постанов у справах про адміністративне правопорушення в розумінні положень стст.287, 288 КпАП, стст.2—4 закону №3674-VI позивач звільняється від сплати судового збору. КпАП дає вичерпний перелік осіб, які можуть мати статус позивача у справах про оскарження постанови про накладення адміністративного стягнення і на цій підставі не повинні сплачувати судовий збір при зверненні до суду першої інстанції.

У випадку незгоди із судовим рішенням, прийнятим за наслідками розгляду справи цієї категорії, позивач вправі оскаржити його в апеляційному порядку. Однаковою мірою це стосується й відповідача в спірних правовідносинах, оскільки він як рівноправна сторона в адміністративній справі також має право на апеляційне/касаційне оскарження рішення.

Необхідними умовами для обчислення та сплати судового збору за подання апеляційної/касаційної скарги в цій категорії справ є встановлення й віднесення предмета оскарження до об’єктів справляння судового збору; ставка, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви та скарги. Розгляд позовної заяви на постанову про накладення адміністративного стягнення провадиться з урахуванням положень стст.287, 288 КпАП, які передбачають звільнення від платежу за судовий перегляд цих рішень. Норми закону №3674-VI не містять положень щодо підстав, умов, розміру та порядку сплати судового збору за подання позовної заяви на постанову про накладення адміністративного стягнення, а отже, і за подання апеляційної/касаційної скарги.

У зв’язку із цим за подання позивачем або відповідачем — суб’єктом владних повноважень апеляційної/касаційної скарги на рішення адміністративного суду в справі про оскарження постанови про адміністративне правопорушення судовий збір у порядку й розмірах, установлених законом №3674-VI, сплаті не підлягає.

Аналогічна правова позиція висловлена ВСУ у постанові від 13.12.2016 (справа №21-1410а16).

Оскільки оскаржене рішення суду касаційної інстанції не ґрунтується на вимогах процесуального закону, який встановлює порядок прийняття касаційної скарги на рішення суду попередньої інстанції, воно не може залишатися в силі, а підлягає скасуванню з направленням до суду тієї самої інстанції для вирішення питання про прийняття касаційної скарги.

У частині скасування рішення суду касаційної інстанції заява управління поліції підлягає задоволенню.

Керуючись п.6 «Прикінцевих та перехідних положень» закону «Про судоустрій і статус суддів» від 2.06.2016 №1402-VІІІ, стст.241—243 КАС, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах ВСУ

ПОСТАНОВИЛА:

Заяву управління патрульної поліції в мм.Ужгороді та Мукачеві департаменту патрульної поліції задовольнити частково.

Ухвалу ВАС від 3.03.2016 скасувати, а справу направити до суду касаційної інстанції для вирішення питання про прийняття касаційної скарги.

Постанова є остаточною й не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого п.3 ч.1 ст.237 КАС.

Тема: скарга на рішення Верховного суду України

Опции темы
Отображение
  • Линейный вид
  • Комбинированный вид
  • Древовидный вид

скарга на рішення Верховного суду України

После того, что правительство сделало с народом — оно обязано на нем женится.

Семья заменяет все, поэтому прежде, подумай, что дороже — все или семья.

Стаття 111-20. Постанова Верховного Суду України
За результатами розгляду касаційної скарги, касаційного подання Генерального прокурора
України на постанову чи ухвалу Вищого господарського суду України більшістю голосів
суддів, які брали участь у перегляді постанови чи ухвали Вищого господарського суду України,
ухвалюється постанова Верховного Суду України.
Судді, які не погоджуються з рішенням, можуть висловити окрему думку, яка додається
постанови.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і оскарженню не підлягає.

Постанова надсилається сторонам у справі в п’ятиденний строк з дня її ухвалення.
Стаття 111-20 із змінами, внесеними згідно із Законом N 761-IV від
15.05.2003)

Решения ВСУ можно обжаловать по исключительным обстоятельствам. ЦПКУ:

Стаття 353. Право оскарження судових рішень у зв’язку з винятковими обставинами
1. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, коли суд вирішив питання про їх права і обов’язки, мають право оскаржити до Верховного Суду України судові рішення у цивільних справах у зв’язку з винятковими обставинами після їх перегляду у касаційному порядку.
Стаття 354. Підстави оскарження у зв’язку з винятковими обставинами
1. Судові рішення у цивільних справах можуть бути переглянуті у зв’язку з винятковими обставинами після їх перегляду у касаційному порядку, якщо вони оскаржені з мотивів:
1) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одного і того самого положення закону;
2) визнання судового рішення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, таким, що порушує міжнародні зобов’язання України.

Но в данном случае уже прошло заседание ВСУ по исключительным обстоятельствам, которое уже не обжалуется.

Велика Палата Верховного суду висловилася щодо права на апеляційне оскарження вироку

Велика Палата Верховного Суду розглянула кримінальне провадження за заявою громадянина, якого позбавили права на апеляційне оскарження винесеного щодо нього вироку. Про це повідомляє прес-служба ВС.

У постанові наголошено, що відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи. Частиною 2 ст. 24 КПК України гарантовано право на перегляд вироку, ухвали суду, що стосується прав, свобод чи інтересів особи, судом вищого рівня в порядку, передбаченому КПК України.

Водночас у ст. 394 КПК України передбачено особливості апеляційного оскарження окремих судових рішень. Зокрема, ч. 2 цієї статті визначено, що судове рішення суду першої інстанції не може бути оскаржене в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження суд визнав недоцільним відповідно до положень ч. 3 ст. 349 КПК України.

Позиція національних судів у кримінальній справі заявника прямо суперечила тлумаченню відповідних положень КПК України, через що було грубо порушено право заявника на подання апеляційної скарги. Аналогічний висновок зробив ЄСПЛ у справі «Ростовцев проти України».

Нагадаємо, що Протоколом № 7 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року передбачено право кожного, кого суд визнав винним у вчиненні кримінального правопорушення, на перегляд судом вищої інстанції факту визнання його вини або винесеного йому вироку (ст. 2).

Національне законодавство, зокрема ч. 2 ст. 394 КПК України, встановлює обмеження щодо можливості апеляційного оскарження судового рішення лише з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися та дослідження яких суд визнав недоцільним. Право на оскарження рішення суду з підстави неправильної кваліфікації дій КПК України не обмежується. Тобто норми цього Кодексу не містять обмежень щодо оскарження в апеляційному порядку кримінально-правової кваліфікації дій, зокрема й у тих кримінальних провадженнях, у яких під час судового розгляду суд першої інстанції застосував ч. 3 ст. 349 КПК України і визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорювалися.

Тому, якщо особа в своїй апеляційній скарзі оскаржує кримінально-правову кваліфікацію вчиненого, обмежувати право на апеляційне оскарження не допустимо.

Детальніше з текстом постанови можна ознайомитися за посиланням.

Поновлення процесуальних строків на оскарження судового рішення

Верховний суд України висловився стосовно підстав, критеріїв та способів щодо поновлення процесуального строку на апеляційне та/або касаційне оскарження судового рішення.

Правовою позицією Верховного суду України в постанові від 8 лютого 2017 року у справі № 6-3102цс16 , яка є аналогічною позиції ВСУ від 5 жовтня 2016 р. по справі № 6-1724цс16 , визначені підстави для поновлення процесуального строку на касаційне оскарження, які нерозривно пов’язані з діями (бездіяльністю) суду апеляційної інстанції.

Читайте также

Але розпочати матеріал хочеться з наступної тези: «Перебіг процесуального строку починається з наступного дня після складання постанови апеляційного суду в повному обсязі» (Постанова ВСУ від 23.02.2016 року по справі № 826/104/115 (№ в ЄДРСРУ 56580853).

ВАЖЛИВО: Поряд з цим, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України 5 жовтня 2016 року розглядаючи справу № 6-1724цс16 вказала, що право на касаційне оскарження судового рішення напряму залежить від своєчасності отримання судового акту апеляційної інстанції , тобто поновлення строків вбачається можливим лише з підстав несвоєчасності отримання рішення (ухвали, постанови) суду.

Так, відповідно до п. 8 ст. 129 Конституції України одним із фундаментальних принципів правосуддя є забезпечення апеляційного і касаційного оскарження рішення суду, окрім випадків, встановлених законом.

Аналогічні норми містяться в статті 14 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», а також у всіх процесуальних кодексах України.

Необхідно відмітити, що «перегляд судового рішення» є значно ширшим ніж «оскарження судового рішення» в розумінні процесуального законодавства.

Стосовно забезпечення цим правом дуже влучно висловився Верховний суд України у своїй постанові від 03 березня 2016 року у справі № 5-347кс15.

Суд зазначив: поняття «забезпечення права» за своїм змістом є більш широким поняттям, ніж поняття «право», яке використовується у законі, бо воно передбачає, крім самого «права», ще й гарантований державою механізм його реалізації. Забезпечення права на апеляційне і касаційне оскарження включає як можливість оскарження судового рішення, так і обов’язок суду прийняти та розглянути подану апеляцію чи касацію.

Конституція України, як Закон прямої дії, має найвищу юридичну силу, а офіційне тлумачення конституційних положень здійснюється Конституційним Судом України, який у цілій низці своїх рішень висловив правову позицію щодо права на оскарження судових рішень та доступу до правосуддя, згідно з якою кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку; суд не може відмовити у правосудді, якщо особа вважає, що її права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод; відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке, згідно зі статтею 64 Конституції України, не може бути обмежене (пункти 1, 2 резолютивної частини Рішення від 25 грудня 1997 року № 9-зп , абзац 7 пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11 – рп/2012 ).

(. ) Право на оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій є складовою конституційного права особи на судовий захист. Воно гарантується визначеними Конституцією України основними засадами судочинства, які є обов’язковими для всіх форм судочинства та судових інстанцій, зокрема забезпеченням апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом ( пункт 8 частини третьої статті 129 ) (пункт 3.2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 квітня 2012 року № 11 – рп/2012 ).

Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11 грудня 2007 року № 11-рп/2007 ).

ВАЖЛИВО: Отже, конституційний принцип забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду гарантує право звернення до суду зі скаргою в апеляційному чи в касаційному порядку, яке має бути реалізоване, за винятком встановленої законом заборони на таке оскарження.

Верховний суд України вказав, що згідно із частиною першою статті 325 ЦПК України касаційна скарга може бути подана протягом 20 днів з дня набрання законної сили рішенням (ухвалою) апеляційного суду.

Відповідно до положень частини першої статті 73, частини другої статті 325 ЦПК України у разі пропущення строку, встановленого частино першої цієї статті, з причин, визнаних поважними , суддя касаційної інстанції за заявою особи, яка подала скаргу, може поновити цей строк.

Втім, процесуальний Закон не дає визначення терміну «поважні причини». Однак в Рішенні Верховного суду України від 13.09.2006 року по справі № 6-26370кс04 (№ в ЄДРСРУ 135558) вказане наступне: «Поважними причинами пропуску строку позовної давності вважаються такі обставини, за яких своєчасне пред’явлення позову стає неможливим або утрудненим» .

Більше того, на думку адміністративної колегії Верховного суду України, відмова у відкритті касаційного провадження не позбавляє права сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, а також осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та обов’язки, оскаржити в касаційному порядку судові рішення, додавши клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження, оскільки питання про поважність причин пропуску процесуального строку оцінюються судом на власний розсуд, в кожному конкретному випадку. (Постанова ВСУ від 30.09.2015 року по справі № 21-2231а15).

Відповідно до вимог законодавства копії повного рішення суду видаються особам, які брали участь у справі, негайно після проголошення такого рішення. У разі проголошення тільки вступної та резолютивної частин судового рішення, особам, які брали участь у справі і були присутні у судовому засіданні, негайно після його проголошення видаються копії судового рішення з викладом вступної та резолютивної частин.

Якщо недотримання строків на касаційне оскарження було зумовлене діями (бездіяльністю) суду апеляційної інстанції, зокрема особі з запізненням (більше ніж 10 днів з дня проголошення вступної та резолютивної частин) було направлено копію повного тексту ухвали суду апеляційної інстанції, то ця обставина може бути підставою для поновлення строку на касаційне оскарження за заявою особи, яка оскаржує судове рішення.

Вказане вище підтверджує те, що у суду є «свобода розсуду» або дискреційні повноваження суду на поновлення процесуальних строків, адже за таких обставин лише суд вирішує яка причина є поважною і які докази можна приймати до уваги, разом з цим суд повинен обґрунтувати свою позицію відповідними доводами, а не лише зазначити «визнати поважними причини пропуску процесуальних строків» (Ухвала ВСУ від 26.01.06 справа № N 6-7307кс04).

Більше того, при досліджені питання стосовно пропущення строку на касаційне оскарження, необхідно наголосити на рішенні Суду у справі Mushta v. Ukraine (2010 р.), в якому внаслідок затримки з надісланням копії рішення апеляційної інстанції , скаржниця пропустила строк на касаційне оскарження і він не був поновлений Верховним судом України за клопотанням заявниці.

Європейський суд знайшов порушення у тому, що застосування відповідних процесуальних обмежень не було чітким та передбачуваним у конкретній ситуації заявниці. Зокрема, Суд зауважив, що ні заявниця, ані її представник не були присутні при винесенні рішення апеляційним судом і тому цей суд мав надіслати їм копію цього рішення протягом п’ятиденного строку. Оскільки вони чекали на копію рішення, яку попросили одразу, коли дізнались про нього, закінчення строку мало бути відкладеним відповідно. Також, Суд взяв до уваги, що у цій ситуації заявниця і її представник діяли швидко та відповідно до ситуації, що строк був пропущений не з їх вини, що вони обґрунтували клопотання про поновлення строку і що касаційну скаргу було подано в межах загального річного обмеження.

P. s. 07.09.2016 р. Верховний суд України розглядаючи справу № 6-1250цс16 зробив правовий висновок та вказав аналогічні підстави відносно поновлення процесуальних строків на апеляційне оскарження судового рішення з підстав невчасного та/або затримки поштового відправлення останнього.

Експертно-аналітичний напрям

Завдання для поліції

Верховний Суд України: оскарження постанов у справах про адміністративні правопорушення, винесених поліцейськими, безкоштовне

Аналітик експертної групи “Поліція під контролем” Михайло Каменєв виграв стратегічну справу у Верховному Суді України щодо питання сплати судового збору в окремій категорії справ.
Нижче наводимо його статтю щодо важливості цієї справи.

Справа тривала рік, пройдені всі судові інстанції і в квітні 2016-го я подав заяву до Верховного Суду України. Після декількох судових засідань та десятків прискіпливих питань суд виніс рішення.

Донедавна суди різних інстанцій вирішували це питання дуже по-різному. Подекуди люди мусили платити більше тисячі гривень судового збору, щоб оскаржити штраф в розмірі 425 гривень. І багатьох це зупиняло. Багато хто відмовлявся оскаржувати постанови.

Так само відтепер поліції не треба буде платити судовий збір за апеляційне оскарження. Не секрет, що часто-густо місцеві суди не особливо дотримуються вимог закону та розглядають такі справи без належної уважності і поліція регулярно програє справи щодо, здавалось би, явних порушень правил дорожнього руху. А ще поліція була обмежена розміром бюджету на судові витрати.

Ця судова справа – стратегічна. І правовий висновок, сформульований у рішенні, обов’язковий до застосування.

Що цікаво, я в справі представляв Департамент патрульної поліції. Але боровся я за права всіх – і за право поліції безкоштовно оскаржувати рішення судів у цій категорії справ, і за право громадян безкоштовно оскаржувати постанови поліції. І виграв для всіх.

І цю правову позицію вже застосовують суди! Ось, до прикладу, рішення київської апеляції – http://reyestr.court.gov.ua/Review/64230260.

До речі, Верховний Суд України у цій справі не побоявся проявити судову правотворчість та вийти за межі буквального тлумачення норм законів.

Ця справа – один з прикладів того, як дрібний юридичний спір дозволяє підняти й вирішити доволі серйозне питання. Предметом справи по суті були дрібні порушення Правил дорожнього руху. В ході оскарження рішень поліцією постало процесуальне питання – а чи треба сплачувати судовий збір у справах цієї категорії, тобто справах, передбачених статтею 171-2 КАС.

З липня 2010 і аж до Рішення Конституційного Суду України від 08 квітня 2015 року № 3-рп/2015 відповідно до частини другої статті 171-2 КАС України рішення місцевого загального суду як адміністративного суду у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності було остаточним і оскарженню не підлягало.

Після вищезазначеного Рішення Конституційного Суду України з’явилась процесуальна можливість оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності в усіх інстанціях.

У зв’язку з цим назовні вилізло старе питання щодо необхідності сплати судового збору.

До прийняття у липні 2011 року Закону України «Про судовий збір» за розгляд судами справ справлялось державне мито відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 року № 7-93 «Про державне мито». Водночас для розгляду справ про оскарження постанов у справах про адміністративні правопорушення частина четверта статті 288 КУпАП передбачає звільнення особи, яка оскаржує постанову, звільнення від сплати державного мита.

Тобто у 2011 році державне мито замінили на судовий збір, а в КУпАП так і лишилась норма щодо державного мита.

І пішов різнобій у судовій практиці – деякі судді не вимагали сплати судового збору, деякі – вимагали. І попри те, що домінуючою була позиція щодо звільнення від сплати судового збору, така ситуація не є прийнятною. Особливо коли вона триває роками.

Чи треба розділяти в цьому випадку оскарження рішень і оскарження дій чи бездіяльності? Скоріш за все, ні. Знову ж таки за аналогією з кримінальним судочинством. Хіба треба платити судовий збір за оскарження дій чи бездіяльності слідчого?

Відправляти правосуддя безкоштовно суди мають у справах кримінального характеру в розумінні ЄКПЛ (див., наприклад, рішення у справі Фейде проти Швеції).

Патрульний при накладанні стягнення не утримує ще додатково якісь збори абощо. Праця патрульного в цьому випадку оплачується платниками податків, які платять за підтримання правопорядку. Місцеві суди як адміністративні у такому випадку є органами другої інстанції.

В судочинстві є шість процесів – конституційний, кримінальний, цивільний, господарський, адміністративний та справи про адмінправопорушення. Судовий перегляд рішень останнього з процесів – справ про адмінправопорушення здійснюється за правилами адміністративного. На нашу думку, кримінальний процес та притягнення до адмінвідповідальності мають здійснюватись безкоштовно для сторін. Ці обидва процеси не передбачають дискреції для державних органів. Держава мусить у цих справах притягувати до відповідальності у всіх випадках – так вимагає принцип невідворотності покарання. В усіх інших випадках процес ініціює на власний розсуд одна сторона.

Кінець кінцем, справи про адміністративні правопорушення цієї категорії є дрібними і встановлення обов’язку сплатити судовий збір, який подекуди переважає розмір самого адміністративного стягнення, таким чином нівелюючи всю правову логіку таких правовідносин.

Але не треба вимагати від державних органів сплати судового збору, адже тоді дійсно порушиться принцип змагальності. Прокурор не платить за апеляцію!

Вищий адміністративний суд України відповідно до пункту 2 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 23 січня 2015 року № 2 довів до відома суддів апеляційних, окружних адміністративних судів та місцевих загальних судів Довідку про результати вивчення та узагальнення практики застосування адміністративними судами Закону України «Про судовий збір».

Вищий адміністративний суд України у розділі «Інше законодавство, що регулює питання справляння судового збору» цієї Довідки зазначив таке:

Питання справляння судового збору, крім Закону про судовий збір, регулюється іншим законодавством. Зокрема, відповідно до частини четвертої статті 288 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі – КУпАП) особа, яка оскаржила постанову у справі про адміністративне правопорушення, звільняється від сплати державного мита.

Вище зазначалося, що статтею 87 КАС України визначено, що до судових витрат належать судовий збір та витрати, пов’язані з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Законом про судовий збір, який набрав чинності 1 листопада 2011 року, такі особи не віднесені до кола суб’єктів, які звільняються від сплати судового збору за подання адміністративного позову, а позови з таким предметом не належать до об’єктів, за подання яких судовий збір не справляється.

Разом із цим такий припис частини четвертої статті 288 КУпАП не вступає в колізію з положеннями статті 5 Закону № 3674-VI, якою визначено пільги щодо сплати судового збору, оскільки коло вимог і осіб, які мають такі пільги за цим Законом, не є вичерпним. Цей Закон не містить застережень про те, що закони України та інші нормативно-правові акти до приведення їх у відповідність із цим Законом діють у частині, що не суперечать йому, а лише доручає Кабінету Міністрів України протягом місяця з дня набрання чинності цим Законом підготувати та подати на розгляд Верховної Ради України законопроект щодо внесення змін до деяких законодавчих актів України з прийняттям цього Закону (п. 1 ч. 3 ст. 10 Закону № 3674-VI).

Крім того, у цьому випадку необхідно виходити з того, що норми частини четвертої статті 288 КУпАП є спеціальними нормами порівняно з нормами Закону про судовий збір.

Отже, за подання до суду адміністративного позову про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення, якою особу притягнуто до адміністративної відповідальності та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу, судовий збір не сплачується у порядку та розмірах, установлених Законом про судовий збір.

Аналіз судових рішень показав, що питання сплати судового збору у справах про оскарження постанов у справах про адміністративні правопорушення є досить поширеними.

Причини виникнення розбіжностей під час вирішення питання щодо сплати судового збору за подання апеляційної чи касаційної скарги в цій категорії справ лежать у законодавчій площині. Тому це питання підлягає негайному унормуванню.

Крім того, Вищий адміністративний суд України в ухвалі від 04 лютого 2016 року в касаційному проваджені К/800/52095/15, ухвалі від 02 лютого 2016 року в касаційному провадженні К/800/28081/15, ухвалі від 29 жовтня 2015 року в касаційному провадженні К/800/25608/15, зазначив, що суд апеляційної інстанції не мав підстав зобов’язувати сторону в справі сплачувати судовий збір за подання апеляційної скарги.

У вищезазначених рішеннях Вищого адміністративного суду України суб’єктом подання касаційної скарги виступав позивач, відтак судді постановляли рішення про звільнення позивачів від сплати судового збору в даній категорії справ.

Водночас, судді Верховного Суду України займали іншу позицію.

Так, суддя Верховного Суду України Волков О.Ф. в ухвалі від 10 листопада 2015 року у справі № 706/622/14-а залишив без руху заяву позивача про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України у справі про визнання незаконним протоколу про адміністративне правопорушення, визнання незаконною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, визнання незаконним вилучення талону про проходження технічного огляду. Причиною залишення заяви без руху було зазначено відсутність документа про сплату судового збору.

Аналогічна позиція була відображена в ухвалі судді Верховного Суду України Прокопенка О.Б. від 28 вересня 2015 року у справі № 21-5493а15.

Інакшим чином Вищий адміністративний суд України діяв у випадках, коли касацію подавали відповідачі – суб’єкти владних повноважень. В таких випадках судді постановляли рішення про необхідність сплати судового збору.

Наприклад, таку позицію Вищий адміністративний суд України зайняв в ухвалі від 12 лютого 2016 року в касаційному провадженні К/800/3298/16, ухвалі від 20 жовтня 2015 року в касаційному провадженні К/800/44020/15, ухвалі від 09 лютого 2016 року в касаційному провадженні К/800/3270/16, ухвалі від 19 листопада 2015 року в касаційному провадженні К/800/48845/15, ухвалі від 21 вересня 2015 року в касаційному провадженні К/800/40793/15, ухвалі від 18 січня 2015 року в касаційному провадженні К/800/52451/15, ухвалі від 19 січня 2016 року в касаційному провадженні К/800/30302/15, ухвалі від 09 квітня 2015 року в касаційному провадженні К/800/67363/14.

Аналогічною була і позиція в ухвалі судді Ємельянової В.І. від 03 березня 2016 року в касаційному провадженні К/800/5572/16. Так, суддя зазначає, що положення статті 288 КУпАП не розповсюджуються на суб’єкта владних повноважень – відповідача у справі про адміністративне правопорушення, та не підлягають розширеному тлумаченню.

З іншого боку, якщо припустити, що в такій категорії справ відповідач не звільняється від сплати судового збору, все одно постає питання, в який спосіб слід вираховувати величину такого збору.

Так, Вищий адміністративний суд України в ухвалі від 02 лютого 2016 року у касаційному провадженні К/800/28081/15 спершу вказує, що позивач у даній категорії справ звільняється від сплати судового збору, а після зазначає, що оскільки базою для обчислення ставки судового збору за подання апеляційної скарги на судове рішення в порядку, передбаченому главою 1 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України, є розмір ставки, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви, то судовий збір при оскарженні судових рішень у зазначених справах в апеляційному порядку не сплачується.

Аналогічну правову позицію було зазначено і в постановах Верховного Суду України від 16 лютого 2016 року у справі № 21-3629а15, від 30 червня 2015 року у справах № 21-598а15, № 21-1090а15.

До Верховного Суду України було подано заяву про перегляд судового рішення від 01 квітня 2016 року. Ухвалою від 07 квітня 2016 року Верховний Суд України допустив до свого провадження дану адміністративну справ за № 21-1410а16.

Під час розгляду цієї справи просимо врахувати додаткові аргументи, викладені у даному доповненні.

Рівність учасників процесу та «кримінальний» характер правопорушення

При вирішенні питання про судовий збір у даній категорії справ слід врахувати два аспекти – рівність сторін і «кримінальний» характер правопорушення у розумінні гарантій статті 6 ЄКПЛ.

Розмір мінімальної заробітної плати на момент винесення оскаржуваної позивачем постанови у справі про адміністративне правопорушення становив 1378 грн.

На позивача було накладено адміністративне стягнення у розмірі двадцяти п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (чотириста двадцять п’ять грн.).

Таким чином, накладене адміністративне стягнення становить близько третини мінімальної заробітної плати.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України, (далі – ЄКПЛ) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до частини другої статті 8 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Враховуючи практику Європейського суду з прав людини (зокрема, mutatis mutandis рішення у справі ÖZTÜRK v. GERMANY від 21 лютого 1984 року, пункт 53), справи про адміністративні правопорушення даної категорії, враховуючи, зокрема, розмір та характер стягнень, для цілей статті 6 ЄКПЛ належать до справ із обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення. Відтак, на дану категорію справ поширюються гарантії статті 6 ЄКПЛ.

Для справ даної категорії законодавством України передбачено розгляд на місці в порядку скороченого провадження (таке визначення дав Конституційний Суд України у Рішенні від 26 травня 2015 року № 5-рп/2015[1]). Такий підхід законотворця до встановлення процедури розгляду справ даної категорії органом першої інстанції не суперечить гарантіям статті 6 ЄКПЛ за умови компенсації спрощеності такої процедури шляхом гарантування можливості проведення в подальшому судового розгляду справи з дотриманням гарантій статті 6 ЄКПЛ (див. mutatis mutandis рішення у справі FEJDE v. SWEDEN від 29 жовтня 1991 року).

Конституційний Суд України у пункті 3.4 Рішення від 11 жовтня 2011 року № 10-рп/2011[2] зазначає, що з аналізу положень міжнародних актів, наведених у цьому Рішенні, не вбачається різниці між кримінальними та адміністративними протиправними діяннями, оскільки вони охоплюються загальним поняттям «правопорушення». У пункті 3.6 цього рішення Конституційний Суд України вказує, що відмінність адміністративного правопорушення від злочину полягає, насамперед, у тому, що воно є менш суспільно небезпечним. У цьому ж Рішенні Конституційний Суд України поширює певні гарантії кримінального процесу і на процес притягнення особи до адміністративної відповідальності.

Відтак, на всі стадії оскарження у судах постанов у справах даної категорії на позивачів (осіб, яких притягнуто до адміністративної відповідальності) поширюються всі гарантії статті 6 ЄКПЛ.

Практика застосування різних підходів до вирішення питання про звільнення від сплати судового збору в одній конкретній справі в залежності від того, хто є суб’єктом сплати судового збору – позивач чи відповідач, становить порушення конституційної гарантії рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, закріпленої у статті 129 Конституції України.

Вирішуючи питання про звільнення від сплати судового збору у даній категорії справ, слід застосувати аналогію закону, за якою судові рішення у справах про притягнення до кримінальної відповідальності оскаржуються без необхідності сплати судового збору та аналогію права з огляду на практику Європейського суду з прав людини.

Також, слід виходити з принципу верховенства права – оскарження притягнення до відповідальності має бути безкоштовним. При цьому безкоштовним такий процес має бути для всіх сторін справи задля недопущення порушення принципу рівності сторін.

Навряд чи держава спроможна забезпечити права громадян тоді, коли держава в особі суду не захищає аналогічні права свої, тобто права держави в особі поліції.

Відтак, слід зробити висновок, що судовий збір у даній категорії справ не сплачується ні за подачу позовної заяви, ні апеляційної, ні касаційної, ні про перегляд, незалежно від того, яка сторона справи подає заяву.

Михайло Каменєв,
аналітик Експертної групи «Поліція під контролем»,
Голова ГО «Правозахисна Ініціатива»

[1] Справа за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 276 Кодексу України про адміністративні правопорушення, справа № 1-11/2015

[2] Справа за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень статті 263 Кодексу України про адміністративні правопорушення та пункту 5 частини першої статті 11 Закону України «Про міліцію» (справа про строки адміністративного затримання), справа № 1-28/2011

Еще по теме:

  • Приказ 364 министерства здравоохранения рк Законодательство Приказ МЗСР РК №364 от 20 мая 2015 года Приказ МЗСР РК №364 от 20 мая 2015 года Зарегистрирован в Министерстве юстиции Республики Казахстан 18 июня 2015 года № 11386 Об утверждении формы письменного добровольного согласия пациента при […]
  • Закон о перевозках негабаритных грузов Новые правила для перевозки негабаритного груза В законодательство внесены изменения в части совершенствования норм, регулирующих движение тяжеловесных и крупногабаритных транспортных средств, сообщили на днях в Кремле. Владимир Путин подписал Федеральный […]
  • Что такое мораторий на налоги Есть ли сейчас мораторий на налоговые проверки? Мораторий на налоговые проверки – факт его введения обрадовал бы всех коммерсантов. Есть ли сейчас такой мораторий и как снизить риски, если избежать налоговой проверки не удается? Зачем нужны налоговые […]
  • Приказ о посторонних на территории Детский сад общеразвивающего вида №72 «Росинка» Муниципальное дошкольное образовательное учреждение детский сад общеразвивающего вида № 72 «Росинка» «31 » августа 2015г. №___82___ «Об организации контрольно- пропускного режима в ДОУ В целях обеспечения […]
  • Пеня по единому налогу кбк КБК для уплаты пени по УСН на 2017-2018 годы КБК пени по УСН-доходы 2017-2018 годов отличается как от КБК по самому налогу, так и от КБК для пени по объекту налогообложения «доходы минус расходы». В нашей статье рассмотрим КБК, которые следует указать […]
  • Как выгодно расчет пенсии Как выгодно расчет пенсии Одна из идей, активно пропагандируемых в связи с введением с 1 января 2015 г. новых пенсионных правил, звучит так – Выходить на пенсию позже установленного срока будет выгодно. Редакция 45-90 решила просчитать - насколько выгодно. […]
  • Военные пенсии севастополь ЧТО ВАЖНО ЗНАТЬ О НОВОМ ЗАКОНОПРОЕКТЕ О ПЕНСИЯХ По вопросам назначения и выплаты «военной» пенсии Вам следует обращаться в органы соответствующих силовых ведомств Российской Федерации в Республике Крым и городе Севастополе, которые 1 января 2015 года […]
  • Как взять разрешения оружья Как получить разрешение на оружие: Что нужно, чтобы получить лицензию на оружие 1. Как получить разрешение на оружие - Сбор документов Согласно закону «Об оружии», право на приобретение газового, огнестрельного гладкоствольного длинноствольного оружия […]